з присмаком солі

Понеділки бувають справді прекрасними, а особливо коли це передостанній понеділок літа, в котрий ти пакуєш наплечника далеко з заходу до півдня. Одягнувши сандалі і капелюха, захопивши яблучного пирога, вирушаємо до нашого рідного вокзалу вже з усмішками ще задовго до відправлення потяга ( бо так хотілось). Вдалось придбати прямі квитки на потяг Львів – Одеса, самі не знаємо як, але навіть всім разом. Провалялись на вокзалі поки втрьох годинку – півтора, зарядили телефони, похихиотіли і вирішили купити продуктів з собою ще вдома, бо Одеса таки набагато дорожче місто, ніж Львів. Вперше ми робили закупи не в тому самому вже нашому «Арсені» на вул. Чорновола, а в «Сільпо» ТЦ «Скриня» на Привокзальному. І ще одне «вперше» –  ми купили геть нестандартний для нас набір продуктів і увага(!) в ньому не містилось гречки, без якої ми не могли спланувати жодної подорожі, але як виявилось це цілком можливо.IMG_20160831_200304 І ще одна інтрига навіть для самих нас – ми не знали куди їдемо далі за Одесу, бо збирались їхати аж прямо до самого моря-моря з дикими пляжами і світанками без людей. То були б не ми, якби серед нас не знайшовся якийсь котик, цього разу то Ольця, яка умудрилась забути важливі речі вдома. А тим часом поки Ольця викликала речі з дому в район вокзальчику ми зголодніли і вирішили втамувати наші шлунки біля нашої гімназії (Львівська академічна, хто не знає), розклали карімати, дістали яблучного пирога і заходились їсти. Поки ми смакували, слухали шум нічного міста і трамваїв до нас прийшов Андрій. Тепер команда була в повному складі і ми готові вирушати. Вже в ніч з понеділка на вівторок 23.08 о 00.15 наш потяг покинув львівський перон і вирушив на південь. Ми вчотирьох якраз зайняли ото плацкартне купе, розкинули речі всюди, де бачили, насміялись, нажартувались і повлягались спати, десь серед ночі за вікном почався чи то дощ, чи то злива, але навіть всередині потяга стало прохолодно. Поки ми товклись і закривали вікна, ота укрзалізнична шторка не витримала натиску і прилягла разом з нами: ) yoc0lflz7sgПрокинулась зранку я доволі раненько, стала трохи читати свою «Алісу», побачила світанок, шкода, що через скло, але згодом всі попрокидались, ми трішки поснідали і стали дивились у вікна. Краєвиди півдня з потяга – не вражає, просто степ, голий і вічний степ, іноді поля, часом купка лісу і якісь маленькі станції з смішнючими назвами. До станції Одеса потяг прибув о 12.35, обіднє місто зустріло нас дрібненьким дощиком і прохолодним вітерцем. Ще про одеський вокзал: перша думка, що виникає «то тобі, Марта, не Львів», всі бігають, когось/щось шукають, шумлять, а ще російська, багато російської мови, що для мене, людини, котра ще ніколи не була в російськомовному місті ну дуже різало вушка і навіть очі, бо білборди там теж російською, а ще трохи дивні самі залізничні колії, навіть зручніші, ніж наші, львівські, бо вони трохи вкопані в землю, тому відповідно, щоб сісти в потяг не потрібно вилазити по тих високих сходинках і боятись, що наплечник тебе зараз переважить і ти будеш валятись десь там на асфальті. IMG_20160824_122612_HDRЗібрались з думками, згадали, що ми таки дорослі і пора вирішувати куди прямувати далі пішли до приміських кас визначатись з напрямом. Вибрали станцію «Студентська», що доволі недалеченько від Кароліно – Бугазу і Затоки. Купили квиточки, але оскільки до відправлення електрички було трохи по 13 і в нас залишалось ще трохи часу, то ми вирішили сходити по водичку, щоб не померти від обезводнення. Прогулялись, посиділи біля фонтанчика на бордюрі як «еліта», з тих кращих і побігли на потяг. З першого погляду нам здалось, що одеські електрички то просто вау-вау, всередині дерев’яна обшивка приємного кольору, вікна відкриваються абсолютно всюди, купа місця для рюкзаків, зручні м’якенькі  сидіння, багато місця всередині, привітні провідники і навіть культурні люди навколо. Але не встигло минути і годині нашої подорожі одеською залізницею, як наша електричка застрягла просто посеред поля, машиніст пояснив це «па тєхнічєскім прічніам», але насправді щось сталось на переїзді і ми повинні були пропускати інші потяги. Простояли ми в розпеченому вагоні в жарі, із зачиненими дверима голодні, з ну ну дууууууже, як виявилось, колоритним народом годинки півтора мабуть, що трохи вибило нас з графіку, бо ми хотіли потрапити до моря трохи швидше і почати шукати місце для намету, але так теж доволі непогано, бо це ж наша пригода ! L6HeVN6oi5IДесь ближче до заходу сонця (та, я в подорожах трохи гублюсь в часово-просторово континуумі) ви вийшли з тої пекельної електрички невідомо де, бо та територія на море не схожа ну ніяким боком і вирішили піти по трасі, хв 10 пішечки і вуаля ! просто stairway to heaven, правда вниз і до морька, але то лірика. Східцями-східцями і от воно море ! таке велике, синє і так багато ! і так-от я тоді вперше за 18 років побачила море. Навіть не поївши позалазили в море, а хтось Марта і хтось не вміє плавати і того всього боїться, залишився на березі збирати ракушки, рахувати чайок, бавитись морською піною і чекати медуз. Коли мої тюленьки повернулись ми пішли обирати місце для намету. Уявляєте, там було купа кущів і дров, про які ми так переживали, що буде складно роздобути, а тут все готовеньке, під носом і головне багато. Ми з Ольцею розклали наметку (до подорожі ми ж звісно штудіювали простори інтернету і дуже часто натикались на не найкращі відгуки, щось типу того, що «на пляжах абсолютно все приватна територія, зараз прийде злий дядько охоронець , прожене геть і вам не буде де жити» – так от, нічого подібного, підходящих місць для наметів є повно, навіть дуже гарних і різноманітних) , а тим часом хлопці пішли в магазин роздобувати питну водичку. Розвішали мокрющий одяг,  розтягнули намет на випадок зливи, а тим часом хлопці повернулись і почали розпалювати вогонь. То так незвично бачити вогонь на пляжі серед піску і з сухих, колючих, не карпатських, дров. IMG_20160831_093057Взялись за приготування вечері. Макаронки з всякою м’ясною смакотою вдались на славу після важкого дня в дорозі, а ще до тієї краси додалось те, що з Затоки нам було видно величезні феєрверки на півнеба, тому вечеряли з шиком, але крім того був один маленький, пискучий і з крильцями мінус – комарі, то були найжорстокіші і найкусючіші і взагалі, їх було найбільше за все життя, тих комарів, от по якому місцю на собі б не вдарив – гарантовано вб’єш одного з них.В той вечір ми собі організували масштабний #чухалкафест і одразу ж поївши, бо було і так пізнувато, вмостилися в наметі, і на годинки 2, мабуть позасинали, прокинулись ми втрьох від того, що просто фізично не могли дихати, бо було так гаряче і задушливо, що повилазили з намету, залишили Андрія спати, а самі сіли дивитись на величезний місць, вражень просто словами не передати, який він був гарний ! Зрозуміли, що на вулиці дуже прекрасно і сон ми випадково прогнали, вирішили піти до моря. Взяли з собою печенюх зі згущиком і так сиділи, потім вирішили копати ями і вирити так, щоб було болотце, прямо до самого рівня моря, хотіли вирити – вирили (не варто питати нащо).IMG_20160825_174814_HDR Маємо яму, значить треба туди зарити Марту. Зарили. Такою крихітною, як тоді, я ще не почувалась ніколи: ) Потім так і кинувши взуття ми вирішили гуляти по лінії моря, отам, знаєте, де воно так гарно піниться і шукати гарних ракушок, потім просто валялись, дивились на пороми і літаки, просто бризкались водою, кидались піском, грались в русалочок, зрозуміли, що вже доходить 5 ранку, а скоро схід сонця (близько 6.20) і героїчно вирішили чекати. Героїзм швидко закінчився і ми вирішили піти до намету покликати Андрія теж дивитись на світанок, але поки дійшли, то ще дужче втомились і вляглись спатки, але поміж це все ще встигли вихопити від Андрія, бо не закрили сіточки в наметі і його ще більше покусали комарики. Прокинулись чогось ми раненько, як зважаючи на той факт, що ми на морі, близько 9. Ранок був доволі тихим і спокійним, але дужееее гарячим, пісок під ногами, як грань від вогню розпечена, тому ми навіть повзувались: ) Приготували снідання, попрощались з місцем і вирушили просто босі по береговій лінії мандрувати і шукати собі нового місця для ночівлі та пригод, відповідно. По дорозі трохи зупинялись, щоб поплюскатись водичкою і просто повалятись на піску, ішли ми так доволі довгенько, поки не стало ще гарячіше і ми знайшли зупинились трохи надовше біля якогось хлопця, який продавав всяку смакоту, трохи поговорили, посиділи (ми Ольцею, як принцеси на рожевому і червоному кріселках, а хлопці по стандарту – на землі)rvgfjd_d5e8 навіть можна сказати, що поїли канапочок з паштетом, тоді вирішили прокататись на катамарані, але оскільки море трохи штормило і погода не дозволяла, ми вирішили ще трохи почекати і таки дочекались. То було незабутньо ! Водний транспорт був в нашому розпорядженні цілу годину, ми, правда спершу думали, що це мало часу, але це ого-го, як з головою багато. Так-от, катамаран був у нас з отою гіркою, з якої можна спускатись і хлюпатись прямо у водичку. Ми з Ольцею залізли знизу і крутили педальки і керувати (ми це любимо), а хлопці стрибали, потім ми мінялись, бісились, плюскались водою, плили проти хвиль, усміхались, і просто раділи. Але оскільки погода була трохи штормляча, тому крутити педалі було дуже важко і нас постійно зносило далеко від берега в море, і от ти крутиш зі всіх сил, а ви стоїте на місці, оце трохи лякає, і ще все навколо хитається і вода, навколо купа бездонної синьої-синьої води, що аж подих перехоплює, ухххх. IMG_20160831_165934Десь за півгодини ми вже втомились гратись в моряків і я, як істинний капітан, чи то папуга капітана (смішно) почала кричати «земляяяяя, земляяяя!» і аж десь через хвилин 40 ми ледве вилізли, як втомлені тюленьки на берег. Трохи висохли, віддихались і вирушлили знову, дорогою купили ще трохи їжі, бо тих хлопців он як важко прогодувати і познайомились з позитивною продавчинею. Декількома годинами пізніше ми знайшли його ! ідеальне місце для намету, та ще й з ідеальними умовами для існування, а ще якось так сталось, що ми за той весь час забрели вже геть у інше село – Грибівка (ніколи б не сказала, що це село, просто море та й море). Трошки про умови: пляж це не природній, а рукотворний,тому лишилась отака величезна  грунтова «стіна», зверху кемпінг для автомобілів з наметами, а от знизу – власне вже наша домівка, на самому березі моря, уявляєте? Так – от, зверху були працюючі душі, трішки далі – центр самого села, в якому можна скупитись,на самому пляжі людей геть по мінімуму, море чисте-чисте і безліч чайок, загалом, рай на землі. Але отут виникла проблема з дровами, яку хлопці на диво ідеально вирішили – притягли купу дров на 2 дні (уявіть, яка то купа !) хто зна за скільки кілометрів від нашої стоянки. um65dat5p-4А ми з Ольцею роздобули воду, як то кажуть, «якось невдобно получилось», бо ми набрали воду на території якогось приватного чи то санаторію, чи то готелю, там не розберешся. Зробили вечерю, прямо з першим, другим і компотом, провели чудовий вечір разом і навіть з Сплином під гітарку (нам повезло з сусідами)і розповзлись по спальниках аж до самого ранку. Прокинулись, вирішили, що сніданки то таке, геть діло не царське, повалялись, поплюскались, надурілись, позбирали ще ракушок, повернулись до намету ми з Ольцею раніше, ніж хлопці і вирішили трохи читати. Прочитали ми сторінок по 10 і мило позасинали. Нас будити звісно ж не стали, приєднались до нас, на темну сторону, тому отаке сонне царство пропанувало до години 6 вечора, тоді ми щасливі-виспані знову повилізали до моря: ) Вирішили трохи вилізти і роздобути ще трохи води в село і що ми побачили – просто вау ! який в той день був шикарний захід сонця (захід в нас зі сторони гори, схід – з моря) – без перебільшень найкрасивіший в моєму житті, а ще бачили просто енну кількість чайок на теж нескінченному соняшниковому полі і ще дуже дивно-красиві дерева бачили з отакееенними листями ! Дуже зраділа наша західна душа, коли знайшла на горизонті  насаджені сосни вздовж всієї алейки. Такий був гарний настрій для гуляння і зовсім нехотілосьлінитись, що нам захотілось кавуна, отакого великого, зеленого і смугастого ! dx4x2aqorumПішли ми знову, видряпались по тих «сходинках», тим часом згасанок став ще гарнішим, і ще одне: не такою вже простою виявилась місія знайти кавуна на півдні, ходили-бродили, але знайшли прямо кавунячий органний зал ! бо вибирали нам його за темборм звуку (ніби за ступенем достиглості) і вибрали такий невеличкий, але солодкий-солодкий. Принесли впольовану здобич до дому і взялись ложками його знешкоджувати. Смакота ! Після кавунця, хлопці, як завше взялись за приготування вечері (вони завжди в нас куховарять, і це дуже прекрасно). То була наша остання нічка на морі, тому ми просто були зобов’язані зустріти світанок, поставивши собі таку ціль чаювали ми ну дуже довго, навіть кави божественної наварили. Зірки і місяць – найбільша кількість зірок на небі, яку я бачила – саме там, найкрасивіший місяць – саме там, найглибшого синього відтінку нічне небо – саме там, і нічні морські хвилі – саме там. Загалом – просто ідеальне місце для ідеальної ночі ! Світало о 6.20 ранку (то мабуть мій перший схід сонця, який я побачила від і до), сонце таке величезне і рожеве і ще з потужними промінням, загалом, це потрібно бачити наяву. pjhcjkwouywПрийшли до нас чайки, ми стали їх годувати, набігло-налетіло ціла хмара до нас (я не знаю чому, але навіть такий факт дуже радісний). Залізли до намету, позасинали, навіть не витрусивши піску з каріматів (а, ще важлива річ, коли ти живеш на пляжі, то пісок просто всюди, так-так, у всіх можливих місцях, і ще він у їжі, постійно і багато, спершу неприємно, а потім звикаєш і сприймаєш це як «дивіться, пісок, я знайшла пісок, ніхто ніколи не бачив піску?» і ви всі вже смієтесь). Прокинулись з думкою про те, що треба робити останній сніданкообід і порохи  збиратись домів. Ще залізли до водички і увага(!) сходили в літній дуууш і стали такими чистими-чистими і навіть пахучими, зіграли в гру «закопай карімат Андрія поглибше в пісок і хай він трохи пошукає» і «з’їж все, що бачиш», внаслідок останньої, хлопці зварили таку зупу, яку інакше як «щось» назвати просто не можна було, ми догризли остатки моркви і огірків, я ще героїчно врятувала містера цибулину від загибелі (весною пророщу на віконці цибулину, яка бачила море), а справжнім останнім  делікатесом для нас стала печена картопелька.IMG_20160826_062849_HDR Спакували речі з зайвим кілограмчиком піску і ракушок всередині та й пішли собі прощатись з морем, так прощались, що аж зліпили ідеальну архітекторськи продуману фортецю з піску (навіть хлопцям сподобалось) і прикрасили її водоростями (теж моя перша фортеця в житті). Вирушили виходити з пляжу із зрозуміли, що нас четверо, години не знає ніхто, телефони розряджені, карти нема ніякої, розкладу маршруток/електричок до Одеси ми не знаємо, ну десь отако і починаються пригоди. Розпитали в людей, було близько пів 3 дня і саме тоді розпочався новий етап пригоди – дорога назад, ще дізнались, що маршрутки до Одеси їздять кожні 2 години, ну а так довго чекати нам,звісно ж не вигідно і ми почали стопити. Розділились, доля вирішила (короткі-довгі палички) хто стоятиме першими (звісно ж ми: ) на зустріч руху машин. Купили по пляшці води, дали одне одному п”ять, встановили правила, що о 18 ми маємо зустрітись на Потьомкінських сходах вже в Одесі і розійшлись по точках. Застопили першими буквально за хв 2 теж ми, так зраділи, але водій їхав до Іллічівська – теперішній Чорноморськ, а ми напряму хотіли в Одесу. Другий водій, вже з болгарськими номерами зупинився  доволі швидко, мабуть вже через 10 хв, він теж прямував до Чорноморська, але ми вирішили, що краще рухатись, ніж чекати того одного-єдиного до Одеси і вирушили з ним.eFJa_o9nUXU Ми потрапили до ну дуже колоритного водія в піратській бандані, з кольоровим намистом на шиї і в смугастій матросці і повною машиною солодкої вати, а ще уявляєте, як вона пахне? Він виявився привітним продавцем вати на пляжі у Чорноморську і назвався «хакуна матата – сладкая вата», і ще розповів, коли в нього купляють вату, він розповідає вірші, отаке. Вилізли ми під самою бетонною назвою «ЧОРНОМОРСЬК» і біля світлофора (гарна стратегія стати після нього, це дає водіям нас роздивитись і наштовхнути на думку, щоб підібрали). Після хвилин 15 чекання нас підібрала шикарна машинка з водієм-юристом Льошею, який нам всю дорогу розповідав цікаві історії про Одесу, Чорноморськ, показував фото з його подорожей з дружиною, навіть завіз нас в сам центр Одеси до свого офісу, напоїв смачнючим чаєм, дозволив зарядити телефони (ще, ми зустріли ще одну україномовну Марту зі Львова: ) і пояснив як нам далі добиратись. Пройшлись по Дерибасівській, подивились на Оперний і зустрілись з Ольцею і Андрієм біля фунікулеру (вони добрались прямим стопом до самохї Одеси) і одразу ж побігли їстоньки до «Пузатої хати», ну а де ще їсти мандрівниками.IMG_20160825_201141_HDR Поїли, трішки перевели дух, зарядили телефони і вилізли досліджувати Одесу, ну дуже ми хотіли фотографію з рюкзаками біля моря (швидше було ніяк, бо ж заряд). Надивились на одеські красоти, сфотографувались, навіть маршруткою проїхались (там коїлось щось дуже дивне, люди, ніби в поламаний телефон граються, щоб не було сумно далеко їхати, передають гроші і кажуть якісь слова, загалом, насміялись, але ті кодові слова, то виявились вулиці, до яких людина прямує). Потяг в нас був 21.30, тому злізши з маршрутки ми купили ще водички  і посунули на вже знайомий одеський вокзальчик. Одразу залізли по своїх місцях (знову всі разом), трохи поговорили, потішились, роздивились трохи фото і втомлені позасинали до ранку. Прокинулись і нас знову обійняв Львів.
Одесо, ми ще повернемось !

дивіцця ще от гарноту –

он як близько до моря були !

 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s