Тому, котрий закінчується

Отже, за вікном останні дні грудня 2016 і вже наступила саме та пора, коли згадують набуті скіли, 2jlsbfzqtmgпройдені життєві уроки, стоптані стежки, прочитані книги, та врешті пережиті прекрасні моменти та емоції. oe4hstbbosw Загалом, рік видався прекрасним та сповненим масою всього нового та цікавого, перепробувала і навчилась стільки, що аж уххх (дуже тішиться). zqmoiebi3dqДосі не можу повірити, що з однією людиною може відбутися стільки всього доброго за такий короткий період часу ! Побачила море (вперше за 18 років, до речі), весняні гори, влаштувала марафон Star Wars, просиділа практично всю зиму і трохи весни в анатомці з наформаліненими органокомплексами, ох, розіслала листівки, побувала на лекції британського нейрохірурга – Генрі Марша (навіть можу похвалитися автографом), влаштувала собі free – day серед тижня і пройшлась музеями, аж якийсь спокій здобувся. phk0k429xxeСталось чудо – купила перші ліпші джинси, які приміряла, зрозуміла, що щось справді хороше для себе можемо зробити лише ми самі, завела нарешті блог, повен гарноти, принаймні я так думаю.s8cpokqge54 nhnn6cpf4-gНаступило вісімнадцятиліття, якого спершу чомусь дуже боялась, а потім провела його в тісному колі друзі за лате з тортом і всі страхи зникли (і та, цифра в паспорті ще не робить нікого дорослим). Відпустила зі свого життя багато людей, ні про що не шкодую, все пішло лиш на краще, як і мало бути, почала малювати акварельками, наполювала колекцію листівок, яку дуже лю, зрозуміла, що якщо хочеш квітів – купи (досі тішить весняний темно-фіолетовий тюльпан), навчилась складати орігамі – журавликів, відвідала серію лекцій Quantum Макса Кідрука і дізналась трохи цікавого з фізики, kagnjuh5qkiвперше викликала поліцію, пошвендяла по театрах, правда у філармонії та опері по разу (але обіцяю виправити), надивилась на заходи сонця вдосталь, їла піцу на Марсовому полі і вчила латинь, отримала корону, виростила сукулент, який дуже давно хотіла, c8-bn90yloaпочала бігати, сходила до Міхалка на акустичний вечір, ще для мене цей рік став роком готування смакоти, стільки всього нового і смачного навчилась аж пищу (з улюбленого – паста з печерицями, сирна зупа, фруктові галети, печиво, запечене м’ясо і королева – вівсянка зі всім-всім). Ще минув рівно рік від випуску, оцінила смакоту смузі, вперше давала свідчення поліції, пережила ну дуже трешову нічку у Славсько, знову загоріла як дурко, отримала досвід роботи у кардіологічному та травматологічному відділеннях госпіталю, з’їздила на Зашків – фест (саме там були найчарівніші заходи сонця), mfsdtvw5wqkпотоваришувала з тьмою хіміків, вивалялась в болоті по коліна, промокла до нитки,  була обсипана холі – фарбами з ніг до голови, та повернулась без пригод : ) Затусила з виконавцем, потримала в руках ствол (тсссс), був стоп з дівчиною, зв’язала шарф, прогулялась по колії, нюхала нічний весняний цвіт, заробила перші гроші своєю працею, загубилась в горах,pjckyf1gm1q походила із загіпсованою лівою рукою, наїлася весняних ласощів по зав’язку, втратила кудлатого друга, пробігла Боржаву за день, була сама у вагоні потяга, побачила аж 2 величенькі водоспади і трохи більше маціпих, побувала у Чернівцях і відповідно у українському Гогвортсі, пережила 12 годин загального вагону, продала квиток на фестиваль, бачила будинок – корабель, півроку тому познайомилась з Н, і тепер ми більше не розлучаємось надовго, проводила сонце на Лисій Горі, _y6wbisavvc ходила замотана у плед по чужому місті, прожила незліченну кількість днів у наметах, будувала піщаний замок, бачила чайок, об’їдалась чорницями (навіть для мами привезла, дрібниця якась, але досі пам’ятаю ту радість). Проводжала нічні літаки у аеропорту з оливковими булочками, оптимізувала час, бродила Франківськом, ночували серед гір з киянами, їла паштет у невідомих двориках у Калуші,it26zi_e3wy співала пісень під гітару на даху багатоповерхівки, шлялась по Личакові, збирала ракушки, бродила серед туману в горах, була вище хмар, грілась біля вогню літніми вечорами, збирала гриби і малину, проводжала потяги, скуповувала книгарні, волонтерила, жила на кафедрі біохімії, прогулювалась Мармаросами та горганами, грілась чаєм в гуртожитках. І взагалі, 2016 для мене то рік контрастів – обідаєш ти у Найдорожчій ресторації Галичини, а на вечерю в тебе дешева піца, або зараз ти у Опері, а через 2 години вже граєшся мафію, працюєш у Леополісі, тобі стукають у віконце і годують шаурмою, дивина та й годі. upzcpai3ev0Ще придумувала подарунки, мочила ніжки у морі, збирала ракушки, облазила все закулісся театру Курбаса, обіймалась з Андруховичем, читала Жаданові вірші білоруською, подружилась з Гудімовим і нарешті запам’ятала як виглядає мій декан (напевно). b6zgyufevkcЩе часто пакувала наплічники, навчилась ловити моментом і навіть трохи частіше радіти життю просто так, пройшлась по всіх вагонах потяга, зайнялась йогою, назбирала ракушок, постопила вдвох з Н, бачила сніг влітку, побігала по глибоченному снігу, тримала в руках малого їжачка і дізналась, що вони люблять морозиво, бачила Депеш Мод, слухала Савку, робила красиві  фото, знайшла улюблений фільм, майже перестала боятись змін – обстрижене волосся по вуха і дірка в хрящику – от яскравий приклад. jbjrbfl_9eqБачила мольфара, ходила кордоном, купалась в Черемоші, губила квитки на потяги, потрапила нарешті на Дай дарогу ! і похнюпила носа під весняного Піанобоя, відпочила на Шипоті. Ходила по підвісному мості, спала на плечі, гралась настільний футбол, дивилась фільм у парку, грілась біля буржуйки, була капітаном корабля, зустрічала морський світанок, полювала кавуни, відвідала Woodstock, зловила соліста Мері, грілась 39 – градусною температурою влітку, ласувала піцою на газоні, форум форумила, отримала улюблену листівку, вчилась грати шахи, ростила кактуса, читала книги, називала кота, вибігала з потяга серед ночі, збирала каштани до кишень, кидала в качок огірками, робила дурниці, проводила теплі вересневі вечори, отримала досвід роботи репетитором, привласнювала медіатори, тестила трамвай на Сихів, завалювала кафедральні тестування, виростила вазонок, пила чай з патанатомом, радісно чек-інилась у стоматолога, швендяла Одесою і ще масу незабутніх дрібниць, які роблять життя яскравим !
Загалом, я дуже вдячна 2016 року, що він у мене був і я в нього, ці триста з хвостом днів дали мені трохи краще розуміння того всього, що відбувається безпосередньо, як навколо мене, так і у моєму житті. У свої 18 і чючють я нарешті зрозуміла, що люди як з’являються в житті так і йдуть звідти, а залишаються лише кращі та свої, перевірені роками і всім-всім. І ще дякую тому шаленому року за кота, бо love is on the air, Ольцю, Дзвіню, Андрія з Андріаною, Сашка, Катю, Віку, навіть трохи за Володьку, і за маціпого Снеліуса !, ну та і шо вже, за одногрупничків теж дякую, і за те, що в мене виявилось зовсім не криві ручки, якщо ними правильно керувати, і за купку книг на полиці, ще за алергію на шоколад безмежно вдячна (нє). Ще б розказати чого я навчилась, але нє, зате знаю точно, що стала трошки кращою, ніж була рік тому. Щистя – радсті бажаю собі і іншим у наступному році, любіть !
там внизу те, що відбулось –

 

Advertisements

Гори кличуть? Треба іти !

Мальовничі і водночас страшні та такі неблизькі Мармароси, о, як ми хотіли потрапити ближче до них ! І таки так, захотіли – потрапили, ось, і здається головна суть літа, хочеш – їдеш. Сама ідея Мармарос з’явилась минулого літа, рівно рік тому, коли ми десь далеко швендяли Чорногорою і планували куди ж то б вибратись наступного разу.fulzlvzrdn4 Ну от і додумались. Власне сам мармароський масив височіє на кордоні з Україною та Румунією, саме з тієї причини ми були зобов’язані зробити дозвіл у прикордонної служби за 2 тижні до подорожі *посилання як отримувати  дозвіл*- http://blog.karpaty.ua/marmarosi-iak-otrimati-dozvil/, та уточніть ім’я начальника прикордонної служби. Отже, нам майже вчасно зателефонували з приємним повідомленням того, що наш дозвіл готовий, і можна сміливо їхати до прикордонного пунку в с. Ділове. На годинниках вже показує вечір, а ми біжимо на вокзал в очікуванні чогось прекрасного.oh2myq2hucy Початковий напрям Львів – Солотвино (та, повний потяг забитий курортниками, як б це сумно не звучало), сумарний час в дорозі – більше 12 годин в загальному(!) вагоні, які ми ледве-ледве пережили. Було ще б дуже прекрасно, якщо б хтось (я) не загубив квитка, але все вирішилось доволі просто і ми з полегшенням розпочали свій довгий шлях. Їхалось спочатку гаряче, тоді вночі холодно, бо почав падати дощ зі зливами (а ми в гори зібрались), тоді боляче, бо важкувато їхати на твердих укрзлізничних полицях у позі зю, трохи сварливо, бо ж загальний вагон, але то все лише початок. Що дуже дивно, попри те все, нам вдалося позасинати на декілька годинок і хоч трохи набратись сил. me6umfb8uzkВиповзли ми з потягла близько 10 ранку наступного дня і почали активно довідуватись о котрій вирушає автобус з напрямом на с. Ділове, звідки власне і розпочинався наш маршрут. Прогулявшись трохи самим Солотвином, а це таки куротне містечко, нам не сподобалось абсолютно нічого, якісь суцільні контрасти на контрастах, на одній і тій ж вулиці прокладено дороговартісну бруківку, або просто асфальт, а через 20 метрів, вже розбита грунтова дорога, і так періодично. Та ж сама схема з архітектурою, можна сказати, що вона як естетична частина міста, відсутня, знову ж таки маса контрастів, то розвалена шевченківська хатина, то дорогий пентхаус з овернесмаком. ooswosoxbswІ ще про запах міста – це щось середнє між вареною сіллю і сіркою, на такого собі любителя, скажемо. Єдиний плюс псевдоцивілізованго міста є транспорт, гарненько прийшли на автостанцію, роздивитися графік, купили квитки(!), практично без запізнення приїхав наш транспорт, речі нам запакували до багажу і ми навіть сиділи. Їхати від Солотвино до Ділового приблизно годину, тому ми швидко добратись до пункту призначення. Вийшли ми прямо під прикордонним пунктом, зібрали документи і зібрались до самих прикордонників забирати свій дозвіл. Ходили ми попід ґратованим парканом хвилин 20, поки нас хтось помітив, і ще така цікава річ, що це, мабуть, найчистіша та найдоглянутіша територія всього Ділового з купою квітів, паркани сталеві, купа охорони, фото/відео забороняється(нас справді попросили видалити зроблені фото, але, але). Хотіли ми набрати води в дорогу, помирились до когось на подвір’я, в нас забрали порожні пляшки і повернули їх без води, але там був скарб – повні вінця смачнючих різних домашніх компотів (дуже вдячні цій прекрасній жінці, робіть добро).o6ri2nrptgs Діло підходило ближче до обіду і нам потрібно було поїсти, але ні, то ж були б ми, не заспокоїлись, поки не пройшли хоч трохи, не зважаючи на те, що сонце в зеніті і смажить,як в пеклі на сковорідці. Знайшли підходяще містечко і розпочали свою обідню трапезу, підзарядились (бутери Павлової ма – то любов), переодягнулись, гарно позашнуровували взуття, перепакували рюкзаки і вирушили на зустріч пригодам ! Спочатку було ну дуже гаряче, але потім трішки почало рятувати те, що ми залізли в лісову частину, добрий кавалок часу ми йшли повз ‘стрімкі потоки-ріки, де смерічок ген розмай !’, до слова, ті потоки- ріки – це був п. Білий, то все вгору і вгору, ніяких тобі полонин, тому в нас почав вмикатись режим равликів, але не надовго, бо то ж ми. x8sxrkqe-mПочались пригоди, замість довгого петляння ми, иии, ну як ми, Андрій, побачили короткий шлях (не по гарній дорозі, звісно) і вирішили вкоротити собі дорогу, в результаті ми залізли в кущі з болотом, колючками і ще хто зна чим, але ! то справді була коротша стежина. Увімкнули режим Флеша тоді, коли почули грім (мда, то був наш перший грім в горах, бо завжди в нас була гарненька погода), той день в горах був доволі коротким, і пройшли ми мало, бо вирішили аж по обіді. Так от, шукали ми гарне місце де б то розкласти намета, йшли ми йшли, навіть трохи під дощиком, підкріплювались сухофруктиками (то найкраща піч для перекусів в горах, ну, ми кращого чогось не пробували), робили лимонне пійло (1.5 л води і цілий лимон, активно збовтуючи і мммм, лісовий запах, п’єш таку каламутину і пити ще довго не хочеться, загалом, добре втамовує спрагу).f_zsxvmwq60 Ну і як показує нам локація знайшли ми ночівлю на полонині Лисичій (то ще до Попа – Івана Мармароського), ще чисто теоретично, ми могли б в той день на нього піднятись, але не ризикнули через жажливу видимість і туман. Полонина Лисича – то ідеальне місце для ночівлі в наметі, навколо море чорниць (навіть на нашій ‘веранді’ , можна було їх їсти, не вилазячи з намета), гарний краєвид, навіть дрова менш-більш сухі можна було знайти, місце для вогнища гарне і практично без горбів в наметі. g14gkneaxe8Приготували щось схоже на вечерю (смачнючу-смачнючу, до речі, бо як макарони з м’ясом можуть бути бридкими?), з’їли приємний бонус у вигляді шоколадної пасти з ‘Марією’ і поховалися в наметі. На вулиці 7 вечора, ще майже світло, а ми вже спати залізли. Щоб виправити ту несправедливість, довелося нам ще трохи побушувати і вирішити почати шукати зубну пасту (про біль: то коли взяв зубну пасту, відкриваєш чохол від зубної щітки, а її там нема ! ). Знайшли ще якихось цукерок в кишені спальника і швидко заснули. 77dnsm0kv5cМали прокинутись ні світ, ні зоря, але знову трохи наспали забагато (прокинулись близько 9-10), що для гір неприпустимо, тим більше у не дуже сонячну погоду. Зробили вівсянково-чорничне снідання (Андрій, привіт), розгребли тумани навколо нас і сміливо вирушили в дорогу (ми ще не знали, наскільки цей день, а саме рівно середина літа, 15 липня, буде дивним). Адекватна ціль дня – покорити г. Піп- Іван Мармароський, не зовсім адекватна – добігти до г. Стіг (так-так, саме добігти). Розпочався маршрут з найкрижанішого джерела евер, набрали водиці, вмились, піднялись трохи вище і побачили їх ! величезні кам’янисті брили мармароського гірського масиву, та ще й в хмарах і тумані.trt8-9qfixw Загалом, погода в той день була дивовижна, ніякого пекучого сонця і холодного дощу, загалом клімат саме для мандрів горами. Йшли ми більшість шляху попри прикордонні стовпці (це дивне відчуття, коли зліва – гарнезна карпатська Україна, а зліва – повністю затягнута туманом і полонинна частина Румунії). Дуже було приємно зустріти парочку десь за 50 і згадати, що “love is in the air” і помандрували ми далі. На дворі 15 липня, ми зиркнули вниз біля самого Попа, а там гірка снігу ! Бруднуватого, але снігу, уявляєте, сніг в серединині літа. От любимо гори, бо вони завжди дивують. Покорили нарешті нашого другого Попа ! Відчуття ще ті, вершина гори не схожа ні на одну з тих, які ми підкоряли до того. r3d0023qmogЗ дуже монолітних кам’янистих брил, покритих мохом і лишайниками, по яких дуже гарно можна собі полазити. Часу обмаль, тому ви вирушили далі, спуск доволі крутий, переважно змійками, спускалися нічого собі не підозрюючи, сміялись, робили маленький перекус сухофруктами і помітили здалека жовту пляму. Спустилися нижче, зрозуміли, що то людина. Цей мужчина був віком десь за 60, у вишитій сорчці і штанях, схожих на шаровари, представив себе нам українським дзен-буддистом-мольфаром (і така нездійсненна мрія, як зустріти в горах мольфара вмить здійснилась !)0nu6vcascmo Розповідав Він доволі багато про себе, як ми дізналися і що запам’ятали то це те, що Він мандрівник з Києва, проводить кожного року ціле літо в пошуках ‘чогось’ в горах, молиться і медитує (не знаю, може хто помічав на вершинах Карпат такі рівненько наскдадані купки каміння, так от, це місце для молитви цього монаха). Він колишній викладач музики у Санкт – Петербурзі, розповідав про свої учнів, про те, як Його радянська влада заслала до психіатричної клініки, про його ставлення до природи, загалом, ми просиділи з ним години 2, мабуть, на кінець ми були шоковані, бо ніхто з нас в таке не дуже вірить, але наскільки ж Він детально описав, що кожен з нас собою являє ! Сказав, навіть хто найрозумніший (з вигляду не визначиш, бо нас двоє окулярників) і всякі такі деталі, які знаємо лиш ми. Загалом, то дуже були дивні відчуття, ну дуже. cc4vhxyvgeyЩе зробили фото і Він попросив передати цю знимку його учениці зі Львова – Марії Триліс (цілком реальна людина), бо Він не користується ніякими засобами зв’язку, каже, що перебивають дуже йому зв’язок з небом. Годину, чи навіть більше ішли ми мовчки, бо нічого було говорити після такої доволі дивної зустрічі, поки мовчання не перебили прикордонники. Два такі доволі собі колоритні мущини, обоє у військовій формі (не знаю чому я запам’ятала саме це, але от: вони були якісь дві прямі протилежності – один такий класичний дядько – гуцул з полонини, розмовляв такою чистою закарпатською говіркою, в розхристаній сорчці, а інший –  на вигляд дуже статний, російськомовний, він, до речі, перший кинувся до нас перевірити чи є в нас документи, почав детально звіряти номери паспортів, і всі такі деталі; а дядько гуцул – прикордонник з полонини спитав чи була гарна дорога, уточнив чи після нас ідуть ще якісь мандрівники, побажав гарної погоди і дороги, отак ми і розійшлись). То був овернасичений день, от спустились ми з Попа і за логікою речей, стежина мала б бути пологою і прямою, але та де там ! 5pm0qhjzmhuМи ще годин дві ішли виключно вгору, потім зустріли отару овець з дзеленткаючими дзвониками на шиї (наробили шуму на всі гори), сіли на перекус, пра ледве потім поставали, бо важко різко робити привали під час інтересивного руху (щоб ви собі розуміли, за той день було пройдено 30 км, 30 км пішки !, уявляєте ?). Неадекватну місію ми успішно провалили, бо до Стога ми таки не дійшли, бо вже  почало смеркати і ми шукали де б зупинитись на ночівлю (а, ще почало легко гриміти), знали б тільки яка навколо краса ! Довелось спуститися трішки нижче (до підніжжя г. Ненєска, або Міка Маре, хто як її називає). Локацію ми вибрали доволі вдалу, бо поруч було джерело, але трохи моторошнувату, бо недалеко від нас зупинились теж якісь мандрівники, мокрі дрова навколо (о, як ми розпалювали той вогонь), м’яка земля з мохом, яка провалюється.lfuxiqg2izw Загалом, ‘зігрілись’, поки готували вечерю позалазили до спальників і сопіли. На вечерю в нас було щось дещо дивне – гречкомакарони !( ми нормальні, просто залишилось ще трохи макаронів, а суто цією порцією ми б не наїлись, тому вирішили взяти ще гречки до них). Вийшло доволі смачно, ще добавили рибних консерв, наварили чаю зі згущиком і почали вкладатись спати, а ще навколо був страшенний туман, крізь якого не те що майже нічого не було видно, але і пробиратися було складнувато. imjqp1x9olsТак от, позалазили всі до намету і спальничків, загрілись трохи, позасинати встигли, але пригоди цього дня на цьому не закінчились. Прокинулась я серед ночі в панічному приступі, бо почалась жахлива гроза (без перебільшень, найбільша в моєму житті), блискало і гриміло так, ніби от-от і небо б звалилось на землю, а ми не в найкращому місці, в якому потрібно перебувати підчас грози ( височенно в горах, під поодиноким деревом, близько біля води з мокрими речима, металевим посудом і ало ! з поувімкуваними телефонами на ніч). 5w8yocivnguБачили б ви що то почало творитись, серце виривається, ми починаємо як дикі шукати ті телефони хтозна де, пробуємо щось вимикати, воно не вимикається, а воно все блискає і блискає, земля дрижить, я зарилась носом в спальника і чекала коли то все закінчиться. Закінчилось таки не так страшно, як нафантазував мій мозок, врешті, я просто заснула, і прокинулась вже аж зрання. Ранок був з тих «кращих».  Хододно, мокро, речі ще не висохли з попереднього дня, і увага ! треки, які я так так старанно сушила біля вогню за ніч намокли (при чому не два, а лиш один), бо поганенько були заховані всередину до намету. zgcrq_rxtdcВирішили набрати води в дорогу і вирушати не снідавши, туман навколо був страшнючий, ніколи ще такого не бачили, старались далеко один від одного не відходити, бо б згубились. Минуло трохи часу відколи ми розпочали свій шлях, погода все не змінювалось, було все ж так мокро і волого, раптом ми зустріли ще одну купку мандрівників(не уявляєте, як зраділи, бо дуже мало зустрічали),вони якраз зробили привал, а ми прямували далі, тоді ми зробили привал, а вони вирушили, отак -от ми з ними грались у доганялки (читати: розважались як могли). ddnwupdgqvsДо слова, взуття мокре до нитки, та і ми самі не першої сухості. Ох, а основим планом на день був Стіг та Піп – Іван Чорногірський. До Стога ми добрели доволі швидко (насправді ні), по дорозі погодні умови умудрились ще більше погіршитись, так-так, до цього всього додався ще холоднющий поривчастий вітер, ну і до краси картини до того часу ми харчувались лиш сухофруктами. Ах так, самого Стогу, як гори, можна так сказати, що ми і не відчули, бо очікували якусь позначку, чи будь-що, що традиційно знаходиться на вершинах, загалом, з цього списку ми нічого не побачили, лиш була стара іржава металева брама (любимо ми дивину). Побачили ми ще отару овець і гуцульську колибу з надією на те, що зараз поласуємо бринзою і поп’ємо молочка, але нічого приготованого не було, тому ми “пообідали” водичкою з лимонами. wdtrsvara-0Погода трохи покращала, мряка чи то дощ перестали падати, і ми вже потроху були в надії, що Піп – Іван вже близенько, навіть здавалось, що ми його здалека бачимо, але не тут то було. То круті спуски, то круті підйоми, врешті ми вже не витримали і нарешті зупинились збирати чорниці, руки, обличчя, весь одяг, загалом все, що можна було замастити – замастили, але трохи відпочили і поїли. Ще після години – двох ходьби ми побачили його – Піп вже близько, подумали ми, та не знали що нас чекає. Ішли вгору і вгору, спершу було дуже радісно, адже ціль близько, а тоді стало якось не по собі, бо дорога перетворилась в суцільні каменюки розмірами не менше двох – трьох метрів і ми трошки розділились, тобто ми троє відірвались вперед, а Ольця з Андрієм ішли позаду. v0jzmgwdqoeДо красоти каменів видимість погіршала настільки, що ми взагалі чудом бачили самі себе, ну і на висоті додався страшенний вітер, нас просто валило з ніг, але ми пересувались (старались) доволі швидко як для таких умов і зрештою вже всі разом вилізли на вершину Попа. Обсерваторію було ледь помітно, мокро, жахливо холодно, ми не снідали та толком не обідали, та й і сил в нас було не дуже, проминали ідеї навіть заночувати в самій обсерваторії, але там проводилися реставраційні роботи, тим самим це спонукало нас зійти з Попа (бо ночувати на вершині – двотисячнику не найкращий варіант, нас, як мінімум, здуло б вітром). zg_hadby14kПоки сходили з гори – то були найсильніші пориви вітру евер ! Ще так ніколи від землі вітер не відривав (навіть під час весняного походу на Парашку), йшли повільно, обережно, бо мокро, тому трохи довше, ніж очікувалось, але все таки поки ми спустились, то погода налагодилась (хоч дощити перестало), обрали місце для ночівлі, до речі, від нього при світлій погоді було видно Білого Слона. Одразу ж роздобули воду, попробували розкласти багаття з дров, які були мокрі, так, в нас (в Андрія з Павлом) ті скіли вже дуже добре прокачані. Але голодні ми були ну дуже, тому витягнули пальника і тим самим прискорили процес приготування їжі, але вирішили, що куди ж ми без вогню, тому все таки зробили його схожим на вогонь і атмосферно посиділи вже традиційно зі згущиком і чайком та розмовами, заодно і одяг трохи підсушили. Вляглись спатки з думкою, що зрання не треба прокидатись вдосвіта, бо часу у нас вдосталь і то було прекрасно, а як ж ми тішились теплу. О, і в ту ніч був неймовірний місяць ! Потягнулись, поснідали, зібрались і гайда  в дорогу.f1baibgnrl8 Йшли не дуже поспішаючи до Дземброні, а звідти, вже як карта ляже. Ішли через Вухатий Камінь і побачили таку карсу, що навіть не снилась, ми були в хмрах, над хмарами, і ще над нами були хмари та й іноді дощило. Видовище – просто вау ! І знаєте що ще одне з найбільш прекрасного цієї подорожі? Минулого року ми шлялись Чорногорою і сфотографувались на брилах каменів,  і от, ми знайшли цей камінь і зробили фото з різницею у рік ! Тішились, як малі діти. Приємно, все ж в горах повертатись, навіть випадково,але у вже знайомі місця. На той час погода була вже зовсім чудова, ні палючого сонця ні дощу – те, що треба для мандрівки. 56knwdricluСпустились вже  практично в саму Дземброню і вирішили снідати (так-так, ми знову цього не зробили раніше) зробили смакоту з пластівців і вівсянки – наше снідання чемпіонів. Трохи повалялисьще там не дуже поспішаючи вирушили в село, по дорозі зайшли в “сирну колибу” і купили собі омріяного сиру бринзи, з’їли також вже для нас “Бобового дерева”, не передати, який той сирочок був божественний, я, не гаючи часу накрутила з нього кульок (чим не розвага) і ми стали ще дужче його наминати. Просиділи під деревом хвилин сорок, і вже за півгодини ходу ми опинились в селі. Ну і знову за своє ! qhz-sdsnn-cНакупили вареників, але ледве встигли їх доїсти, бо зловили машину на нашу наступну точку – Бистрець, довезли нас туди, тоді трошки мусили тупцяти пішки,назбирали малини і подружились з собакою, як завжди. Далі достопили до Красного, там вже протікає Чорний Черемош, в який ми не могли не позалізати і не похлюпатись. Залізли ми у водицю і ах, яке то чудове відчуття ! Пробавились там теж не мало часу, висохли і пішли вже стопити далі до Ільців, а з Ільців вже можна сказати, навіть цивілізовано, автобусом, до Ворохти. У Ворохті опинились ми вже ближче до вечора, бо потроху темніло, знову знайшли собаку (поняття не маю чому вони нас так люблять) і що ми вирішили? Правильно ! Знову поїсти.zb7niszxuoi І ще, впродовж кожної подорожі ми визначаємо чого нам найбільше хочеться, тим себе і винагороджуємо в кінці. Цього разу королевою вечора стала прекрасна піца. Як ми її об’їлись, ох як об’їлись, загалом, вм’яли по півтора – дві великих штуки і попили смачних коктейльчиків (до слова, у Ворохті смачнюча піцуля). Вирушили до вокзалу, трохи пройшлись містечком, але до потяга у нас залишалось купа часу, тому вирішили як істинна еліта поспати на вокзальній підлозі. Але це виявилось надскладною місією, оскільки на “Раховоз” повно люду, всі жужать собі під носа, ще й трапився нам дуже цікавий мужчина, який охоче вирішив кричати про те, як ж то важко живеться, загалом, поспати важкувато. Як не важко зрозуміти, у будь-якій незрозумілій ситуації – пора їсти !Вполювали собі смакоти і почали їсти (по дорозі ще разок закріпили наші результати намокання і потрапили під дощ), тоді до нас вирішив прив’язатись собака (ух, ну скільки можна).ynlilkqmvig Але цього разу це було якось не дуже мило,тобто мило,але не до кінця, як завжди, загалом, та псіна вирішила спати виключно на нас,між нами, або гризти карімати, але то не найбільший фейл, найбільший – то те, що ця нагла морда поки я дрімала розв’язала шнурки, вкрала кеди і вибігла прожогом з вокзального приміщення, ледве догнали. Побродили ми ще по страшненькому райончику, злякались і повернулись валятись на каріматах, ох. А собака повертався все знову і знову,в кінцевому результаті, коли ми думали, що він втік картина маслом виглядала десь так: прокидаєшся на підлозі на вокзалі серед ночі, а тобі обличчя вилизує пес, буеее. Приїхав наш довгоочікуваний “Раховоз”, одразу ж повлягались спати, навіть не говорили, такі втомлені були вже. Проспали аж до рання, і аж на львівському вокзалі усвідомили, яка ж то була така масштабна та захоплююча пригода !
І плюс одна здійснена мрія !  Тішимось !
маршрут: https://www.google.com/maps/d/u/0/viewer?mid=1yt1U0Hpn3EJhMX86xsvn5mSRaps&ll=48.094247682410966%2C24.40313458442688&z=10
ще отаке бачили:

з присмаком солі

Понеділки бувають справді прекрасними, а особливо коли це передостанній понеділок літа, в котрий ти пакуєш наплечника далеко з заходу до півдня. Одягнувши сандалі і капелюха, захопивши яблучного пирога, вирушаємо до нашого рідного вокзалу вже з усмішками ще задовго до відправлення потяга ( бо так хотілось). Вдалось придбати прямі квитки на потяг Львів – Одеса, самі не знаємо як, але навіть всім разом. Провалялись на вокзалі поки втрьох годинку – півтора, зарядили телефони, похихиотіли і вирішили купити продуктів з собою ще вдома, бо Одеса таки набагато дорожче місто, ніж Львів. Вперше ми робили закупи не в тому самому вже нашому «Арсені» на вул. Чорновола, а в «Сільпо» ТЦ «Скриня» на Привокзальному. І ще одне «вперше» –  ми купили геть нестандартний для нас набір продуктів і увага(!) в ньому не містилось гречки, без якої ми не могли спланувати жодної подорожі, але як виявилось це цілком можливо.IMG_20160831_200304 І ще одна інтрига навіть для самих нас – ми не знали куди їдемо далі за Одесу, бо збирались їхати аж прямо до самого моря-моря з дикими пляжами і світанками без людей. То були б не ми, якби серед нас не знайшовся якийсь котик, цього разу то Ольця, яка умудрилась забути важливі речі вдома. А тим часом поки Ольця викликала речі з дому в район вокзальчику ми зголодніли і вирішили втамувати наші шлунки біля нашої гімназії (Львівська академічна, хто не знає), розклали карімати, дістали яблучного пирога і заходились їсти. Поки ми смакували, слухали шум нічного міста і трамваїв до нас прийшов Андрій. Тепер команда була в повному складі і ми готові вирушати. Вже в ніч з понеділка на вівторок 23.08 о 00.15 наш потяг покинув львівський перон і вирушив на південь. Ми вчотирьох якраз зайняли ото плацкартне купе, розкинули речі всюди, де бачили, насміялись, нажартувались і повлягались спати, десь серед ночі за вікном почався чи то дощ, чи то злива, але навіть всередині потяга стало прохолодно. Поки ми товклись і закривали вікна, ота укрзалізнична шторка не витримала натиску і прилягла разом з нами: ) yoc0lflz7sgПрокинулась зранку я доволі раненько, стала трохи читати свою «Алісу», побачила світанок, шкода, що через скло, але згодом всі попрокидались, ми трішки поснідали і стали дивились у вікна. Краєвиди півдня з потяга – не вражає, просто степ, голий і вічний степ, іноді поля, часом купка лісу і якісь маленькі станції з смішнючими назвами. До станції Одеса потяг прибув о 12.35, обіднє місто зустріло нас дрібненьким дощиком і прохолодним вітерцем. Ще про одеський вокзал: перша думка, що виникає «то тобі, Марта, не Львів», всі бігають, когось/щось шукають, шумлять, а ще російська, багато російської мови, що для мене, людини, котра ще ніколи не була в російськомовному місті ну дуже різало вушка і навіть очі, бо білборди там теж російською, а ще трохи дивні самі залізничні колії, навіть зручніші, ніж наші, львівські, бо вони трохи вкопані в землю, тому відповідно, щоб сісти в потяг не потрібно вилазити по тих високих сходинках і боятись, що наплечник тебе зараз переважить і ти будеш валятись десь там на асфальті. IMG_20160824_122612_HDRЗібрались з думками, згадали, що ми таки дорослі і пора вирішувати куди прямувати далі пішли до приміських кас визначатись з напрямом. Вибрали станцію «Студентська», що доволі недалеченько від Кароліно – Бугазу і Затоки. Купили квиточки, але оскільки до відправлення електрички було трохи по 13 і в нас залишалось ще трохи часу, то ми вирішили сходити по водичку, щоб не померти від обезводнення. Прогулялись, посиділи біля фонтанчика на бордюрі як «еліта», з тих кращих і побігли на потяг. З першого погляду нам здалось, що одеські електрички то просто вау-вау, всередині дерев’яна обшивка приємного кольору, вікна відкриваються абсолютно всюди, купа місця для рюкзаків, зручні м’якенькі  сидіння, багато місця всередині, привітні провідники і навіть культурні люди навколо. Але не встигло минути і годині нашої подорожі одеською залізницею, як наша електричка застрягла просто посеред поля, машиніст пояснив це «па тєхнічєскім прічніам», але насправді щось сталось на переїзді і ми повинні були пропускати інші потяги. Простояли ми в розпеченому вагоні в жарі, із зачиненими дверима голодні, з ну ну дууууууже, як виявилось, колоритним народом годинки півтора мабуть, що трохи вибило нас з графіку, бо ми хотіли потрапити до моря трохи швидше і почати шукати місце для намету, але так теж доволі непогано, бо це ж наша пригода ! L6HeVN6oi5IДесь ближче до заходу сонця (та, я в подорожах трохи гублюсь в часово-просторово континуумі) ви вийшли з тої пекельної електрички невідомо де, бо та територія на море не схожа ну ніяким боком і вирішили піти по трасі, хв 10 пішечки і вуаля ! просто stairway to heaven, правда вниз і до морька, але то лірика. Східцями-східцями і от воно море ! таке велике, синє і так багато ! і так-от я тоді вперше за 18 років побачила море. Навіть не поївши позалазили в море, а хтось Марта і хтось не вміє плавати і того всього боїться, залишився на березі збирати ракушки, рахувати чайок, бавитись морською піною і чекати медуз. Коли мої тюленьки повернулись ми пішли обирати місце для намету. Уявляєте, там було купа кущів і дров, про які ми так переживали, що буде складно роздобути, а тут все готовеньке, під носом і головне багато. Ми з Ольцею розклали наметку (до подорожі ми ж звісно штудіювали простори інтернету і дуже часто натикались на не найкращі відгуки, щось типу того, що «на пляжах абсолютно все приватна територія, зараз прийде злий дядько охоронець , прожене геть і вам не буде де жити» – так от, нічого подібного, підходящих місць для наметів є повно, навіть дуже гарних і різноманітних) , а тим часом хлопці пішли в магазин роздобувати питну водичку. Розвішали мокрющий одяг,  розтягнули намет на випадок зливи, а тим часом хлопці повернулись і почали розпалювати вогонь. То так незвично бачити вогонь на пляжі серед піску і з сухих, колючих, не карпатських, дров. IMG_20160831_093057Взялись за приготування вечері. Макаронки з всякою м’ясною смакотою вдались на славу після важкого дня в дорозі, а ще до тієї краси додалось те, що з Затоки нам було видно величезні феєрверки на півнеба, тому вечеряли з шиком, але крім того був один маленький, пискучий і з крильцями мінус – комарі, то були найжорстокіші і найкусючіші і взагалі, їх було найбільше за все життя, тих комарів, от по якому місцю на собі б не вдарив – гарантовано вб’єш одного з них.В той вечір ми собі організували масштабний #чухалкафест і одразу ж поївши, бо було і так пізнувато, вмостилися в наметі, і на годинки 2, мабуть позасинали, прокинулись ми втрьох від того, що просто фізично не могли дихати, бо було так гаряче і задушливо, що повилазили з намету, залишили Андрія спати, а самі сіли дивитись на величезний місць, вражень просто словами не передати, який він був гарний ! Зрозуміли, що на вулиці дуже прекрасно і сон ми випадково прогнали, вирішили піти до моря. Взяли з собою печенюх зі згущиком і так сиділи, потім вирішили копати ями і вирити так, щоб було болотце, прямо до самого рівня моря, хотіли вирити – вирили (не варто питати нащо).IMG_20160825_174814_HDR Маємо яму, значить треба туди зарити Марту. Зарили. Такою крихітною, як тоді, я ще не почувалась ніколи: ) Потім так і кинувши взуття ми вирішили гуляти по лінії моря, отам, знаєте, де воно так гарно піниться і шукати гарних ракушок, потім просто валялись, дивились на пороми і літаки, просто бризкались водою, кидались піском, грались в русалочок, зрозуміли, що вже доходить 5 ранку, а скоро схід сонця (близько 6.20) і героїчно вирішили чекати. Героїзм швидко закінчився і ми вирішили піти до намету покликати Андрія теж дивитись на світанок, але поки дійшли, то ще дужче втомились і вляглись спатки, але поміж це все ще встигли вихопити від Андрія, бо не закрили сіточки в наметі і його ще більше покусали комарики. Прокинулись чогось ми раненько, як зважаючи на той факт, що ми на морі, близько 9. Ранок був доволі тихим і спокійним, але дужееее гарячим, пісок під ногами, як грань від вогню розпечена, тому ми навіть повзувались: ) Приготували снідання, попрощались з місцем і вирушили просто босі по береговій лінії мандрувати і шукати собі нового місця для ночівлі та пригод, відповідно. По дорозі трохи зупинялись, щоб поплюскатись водичкою і просто повалятись на піску, ішли ми так доволі довгенько, поки не стало ще гарячіше і ми знайшли зупинились трохи надовше біля якогось хлопця, який продавав всяку смакоту, трохи поговорили, посиділи (ми Ольцею, як принцеси на рожевому і червоному кріселках, а хлопці по стандарту – на землі)rvgfjd_d5e8 навіть можна сказати, що поїли канапочок з паштетом, тоді вирішили прокататись на катамарані, але оскільки море трохи штормило і погода не дозволяла, ми вирішили ще трохи почекати і таки дочекались. То було незабутньо ! Водний транспорт був в нашому розпорядженні цілу годину, ми, правда спершу думали, що це мало часу, але це ого-го, як з головою багато. Так-от, катамаран був у нас з отою гіркою, з якої можна спускатись і хлюпатись прямо у водичку. Ми з Ольцею залізли знизу і крутили педальки і керувати (ми це любимо), а хлопці стрибали, потім ми мінялись, бісились, плюскались водою, плили проти хвиль, усміхались, і просто раділи. Але оскільки погода була трохи штормляча, тому крутити педалі було дуже важко і нас постійно зносило далеко від берега в море, і от ти крутиш зі всіх сил, а ви стоїте на місці, оце трохи лякає, і ще все навколо хитається і вода, навколо купа бездонної синьої-синьої води, що аж подих перехоплює, ухххх. IMG_20160831_165934Десь за півгодини ми вже втомились гратись в моряків і я, як істинний капітан, чи то папуга капітана (смішно) почала кричати «земляяяяя, земляяяя!» і аж десь через хвилин 40 ми ледве вилізли, як втомлені тюленьки на берег. Трохи висохли, віддихались і вирушлили знову, дорогою купили ще трохи їжі, бо тих хлопців он як важко прогодувати і познайомились з позитивною продавчинею. Декількома годинами пізніше ми знайшли його ! ідеальне місце для намету, та ще й з ідеальними умовами для існування, а ще якось так сталось, що ми за той весь час забрели вже геть у інше село – Грибівка (ніколи б не сказала, що це село, просто море та й море). Трошки про умови: пляж це не природній, а рукотворний,тому лишилась отака величезна  грунтова «стіна», зверху кемпінг для автомобілів з наметами, а от знизу – власне вже наша домівка, на самому березі моря, уявляєте? Так – от, зверху були працюючі душі, трішки далі – центр самого села, в якому можна скупитись,на самому пляжі людей геть по мінімуму, море чисте-чисте і безліч чайок, загалом, рай на землі. Але отут виникла проблема з дровами, яку хлопці на диво ідеально вирішили – притягли купу дров на 2 дні (уявіть, яка то купа !) хто зна за скільки кілометрів від нашої стоянки. um65dat5p-4А ми з Ольцею роздобули воду, як то кажуть, «якось невдобно получилось», бо ми набрали воду на території якогось приватного чи то санаторію, чи то готелю, там не розберешся. Зробили вечерю, прямо з першим, другим і компотом, провели чудовий вечір разом і навіть з Сплином під гітарку (нам повезло з сусідами)і розповзлись по спальниках аж до самого ранку. Прокинулись, вирішили, що сніданки то таке, геть діло не царське, повалялись, поплюскались, надурілись, позбирали ще ракушок, повернулись до намету ми з Ольцею раніше, ніж хлопці і вирішили трохи читати. Прочитали ми сторінок по 10 і мило позасинали. Нас будити звісно ж не стали, приєднались до нас, на темну сторону, тому отаке сонне царство пропанувало до години 6 вечора, тоді ми щасливі-виспані знову повилізали до моря: ) Вирішили трохи вилізти і роздобути ще трохи води в село і що ми побачили – просто вау ! який в той день був шикарний захід сонця (захід в нас зі сторони гори, схід – з моря) – без перебільшень найкрасивіший в моєму житті, а ще бачили просто енну кількість чайок на теж нескінченному соняшниковому полі і ще дуже дивно-красиві дерева бачили з отакееенними листями ! Дуже зраділа наша західна душа, коли знайшла на горизонті  насаджені сосни вздовж всієї алейки. Такий був гарний настрій для гуляння і зовсім нехотілосьлінитись, що нам захотілось кавуна, отакого великого, зеленого і смугастого ! dx4x2aqorumПішли ми знову, видряпались по тих «сходинках», тим часом згасанок став ще гарнішим, і ще одне: не такою вже простою виявилась місія знайти кавуна на півдні, ходили-бродили, але знайшли прямо кавунячий органний зал ! бо вибирали нам його за темборм звуку (ніби за ступенем достиглості) і вибрали такий невеличкий, але солодкий-солодкий. Принесли впольовану здобич до дому і взялись ложками його знешкоджувати. Смакота ! Після кавунця, хлопці, як завше взялись за приготування вечері (вони завжди в нас куховарять, і це дуже прекрасно). То була наша остання нічка на морі, тому ми просто були зобов’язані зустріти світанок, поставивши собі таку ціль чаювали ми ну дуже довго, навіть кави божественної наварили. Зірки і місяць – найбільша кількість зірок на небі, яку я бачила – саме там, найкрасивіший місяць – саме там, найглибшого синього відтінку нічне небо – саме там, і нічні морські хвилі – саме там. Загалом – просто ідеальне місце для ідеальної ночі ! Світало о 6.20 ранку (то мабуть мій перший схід сонця, який я побачила від і до), сонце таке величезне і рожеве і ще з потужними промінням, загалом, це потрібно бачити наяву. pjhcjkwouywПрийшли до нас чайки, ми стали їх годувати, набігло-налетіло ціла хмара до нас (я не знаю чому, але навіть такий факт дуже радісний). Залізли до намету, позасинали, навіть не витрусивши піску з каріматів (а, ще важлива річ, коли ти живеш на пляжі, то пісок просто всюди, так-так, у всіх можливих місцях, і ще він у їжі, постійно і багато, спершу неприємно, а потім звикаєш і сприймаєш це як «дивіться, пісок, я знайшла пісок, ніхто ніколи не бачив піску?» і ви всі вже смієтесь). Прокинулись з думкою про те, що треба робити останній сніданкообід і порохи  збиратись домів. Ще залізли до водички і увага(!) сходили в літній дуууш і стали такими чистими-чистими і навіть пахучими, зіграли в гру «закопай карімат Андрія поглибше в пісок і хай він трохи пошукає» і «з’їж все, що бачиш», внаслідок останньої, хлопці зварили таку зупу, яку інакше як «щось» назвати просто не можна було, ми догризли остатки моркви і огірків, я ще героїчно врятувала містера цибулину від загибелі (весною пророщу на віконці цибулину, яка бачила море), а справжнім останнім  делікатесом для нас стала печена картопелька.IMG_20160826_062849_HDR Спакували речі з зайвим кілограмчиком піску і ракушок всередині та й пішли собі прощатись з морем, так прощались, що аж зліпили ідеальну архітекторськи продуману фортецю з піску (навіть хлопцям сподобалось) і прикрасили її водоростями (теж моя перша фортеця в житті). Вирушили виходити з пляжу із зрозуміли, що нас четверо, години не знає ніхто, телефони розряджені, карти нема ніякої, розкладу маршруток/електричок до Одеси ми не знаємо, ну десь отако і починаються пригоди. Розпитали в людей, було близько пів 3 дня і саме тоді розпочався новий етап пригоди – дорога назад, ще дізнались, що маршрутки до Одеси їздять кожні 2 години, ну а так довго чекати нам,звісно ж не вигідно і ми почали стопити. Розділились, доля вирішила (короткі-довгі палички) хто стоятиме першими (звісно ж ми: ) на зустріч руху машин. Купили по пляшці води, дали одне одному п”ять, встановили правила, що о 18 ми маємо зустрітись на Потьомкінських сходах вже в Одесі і розійшлись по точках. Застопили першими буквально за хв 2 теж ми, так зраділи, але водій їхав до Іллічівська – теперішній Чорноморськ, а ми напряму хотіли в Одесу. Другий водій, вже з болгарськими номерами зупинився  доволі швидко, мабуть вже через 10 хв, він теж прямував до Чорноморська, але ми вирішили, що краще рухатись, ніж чекати того одного-єдиного до Одеси і вирушили з ним.eFJa_o9nUXU Ми потрапили до ну дуже колоритного водія в піратській бандані, з кольоровим намистом на шиї і в смугастій матросці і повною машиною солодкої вати, а ще уявляєте, як вона пахне? Він виявився привітним продавцем вати на пляжі у Чорноморську і назвався «хакуна матата – сладкая вата», і ще розповів, коли в нього купляють вату, він розповідає вірші, отаке. Вилізли ми під самою бетонною назвою «ЧОРНОМОРСЬК» і біля світлофора (гарна стратегія стати після нього, це дає водіям нас роздивитись і наштовхнути на думку, щоб підібрали). Після хвилин 15 чекання нас підібрала шикарна машинка з водієм-юристом Льошею, який нам всю дорогу розповідав цікаві історії про Одесу, Чорноморськ, показував фото з його подорожей з дружиною, навіть завіз нас в сам центр Одеси до свого офісу, напоїв смачнючим чаєм, дозволив зарядити телефони (ще, ми зустріли ще одну україномовну Марту зі Львова: ) і пояснив як нам далі добиратись. Пройшлись по Дерибасівській, подивились на Оперний і зустрілись з Ольцею і Андрієм біля фунікулеру (вони добрались прямим стопом до самохї Одеси) і одразу ж побігли їстоньки до «Пузатої хати», ну а де ще їсти мандрівниками.IMG_20160825_201141_HDR Поїли, трішки перевели дух, зарядили телефони і вилізли досліджувати Одесу, ну дуже ми хотіли фотографію з рюкзаками біля моря (швидше було ніяк, бо ж заряд). Надивились на одеські красоти, сфотографувались, навіть маршруткою проїхались (там коїлось щось дуже дивне, люди, ніби в поламаний телефон граються, щоб не було сумно далеко їхати, передають гроші і кажуть якісь слова, загалом, насміялись, але ті кодові слова, то виявились вулиці, до яких людина прямує). Потяг в нас був 21.30, тому злізши з маршрутки ми купили ще водички  і посунули на вже знайомий одеський вокзальчик. Одразу залізли по своїх місцях (знову всі разом), трохи поговорили, потішились, роздивились трохи фото і втомлені позасинали до ранку. Прокинулись і нас знову обійняв Львів.
Одесо, ми ще повернемось !

дивіцця ще от гарноту –

он як близько до моря були !

 

грибні Горгани

Так – с, після тижневого абсолютно непродуктивного сидіння вдома  (ні, просто красиво і майже поетично звучить) ми знову купили квитки на потяг. Цього разу –  тріпл – похід, рідні Карпати, новий для нас гірський масив –  Горгани. Власне ідея «хочу в гори» виникла за 24 години до самого поягу, хоча, для нас це вже майже і не дивно (насправді в шоці, як так швидко спакували речі, купили їжу та навіть квитки в плацкарт). Четвер, 11 серпня, 5 ранку, ми сонні заповзаємо у потяг «Одеса – Івано-Франківськ» до  самого Франу, правда у різних вагонах, але трохи позасинали, прокинулись за півгодини до прибуття потягу (мене розбудив якийсь хлопець з телефоном наді мною з фразою «дєвушка, астарожна, нє двігайтєсь, возлі вас пакємон сідіт»), що дуже повеселило, зійшлись до купки, зібрались до виходу, о 9.30 потяг повинен був прибути на землю франківського вокзалу, але оскільки в цьому потязі були ми, то він вирішив запізнитись на 1.5 години ( мабуть, якусь колію нову прокладали під час нашого руху, або потяг через Москву пустили, загалом фі). IMG_20160820_160544Дякуючи нашій улюбленій укрзалізниці,  були ми у Франі десь по 11, як наслідок попропускали маршруточку до наступної точки – Калуша (та-та, про назву теж купа жартів, ну і то франківська область). Зустрів нас Калуш близько 13 години дня з дощем, холодом і сирістю, вирішили ми то діло поправити, поївши паштету на дитячому майданчику (та, як рагулі, але оскільки ми з наплічниками це нас повністю виправдовує практично у будь-якій ситуації) і вполювати тамтешньої аличі, місію було успішно виконано, зустріли ми, як не дивно ще трьох таких ж хворих на пригоди хлопців, впихнулись всі разом в бус до наступного чекпоінту – села Осмолоди, де, власне, і вже стартував наш маршрут Горганами. Прибули ми туди близько  17 години, самі розумієте, згаяли півдня на втомливу дорогу, ще й до того похмура погода в горах і безпросвітний туман – ознаки того, що часу для подолання маршруту в нас було доволі малувато ( а ось власне наш планований маршрут: село Осмолода — хребет Матагів — г. Висока (1803 м) — г. Ігровець (1804 м) — перевал Боревка — г. Лопушна (1772 м) — г. Велика Сивуля (1836 м) — г. Мала Сивуля (1818 м) — полонина Рущина — полонина Боярин — р. Салатручіль — р. Салатрук — село Бистриця, загальний кілометраж – 40 км). Так от, розпочали маршрут, планували дойти за ті декілька годин до г. Ігровець, але не так все просто: ) IMG_20160820_160804Початок маршруту прекрасний, одразу ж потрібно перейти через підвісний міст, від чого ми вже були оверексайтед, ну особисто я, бажано робити це всім по черзі, бо міст сам дерев’яний, а під ногами тече доволі бурхлива гірська р. Молода . Всі підйоми дуже шикарні, нам ну більше, ніж сподобалось ( але в першу годину походу я умудрилась застрягнути стопою між двох камінців, бачили б ви то видовище), вони ніби і з різким набором висоти, але якійсь плавні, чи що, тому ідіть самі і негайно тестіть ! Пройшли ми маціпкий відрізок шляху, як по дорозі почали траплятись білі гриби, ну і гріхом було б їх не збирати: ) А то все ж в дощ, потім залізли ми в малинники, мокрим було навіть навіть все обличчя, одним словом, ніби з душу вилізли, але  однозначно малини ті були найсмачніші за все літечко. IMG_20160820_160856Ми вибрели на хребет, дорогою зустріли купу поляків, згодом почав дути сильний вітер, ставало темно і ми вирішили розкладати намет, холодно нам було настільки, що від запальнички тепла не відчувалось взагалі, пара з рота не йшла, кисті рук ледь згинались і втрачали чутливість, але ми ні разу не здались і як завше почали гратись у Бера Грілза, ми з Ольцею розкинули наметку, тим часом Андрій назбирав дров і розклав вогонь з мокрих(!), нам в цьому ще допомагає сухий спирт, правда. Знали б ви який це шик банально переодягнутись в сухенький одяг і обоже, перевзутись ( а хто котичок? Ольця, котра взяла з собою один кросівок, замість двох, ну тепер це не кросівок, а символ нашого вічного ідіотизму), або замотатись в спальничок і сидіти біля вогню і готувати їжу. IMG_20160820_160602Ну повечеряли ми як боги – макарошками з кетчупом і смаженими на вогні сосисочками, що для гір вже дуже делікатес: ) Був в нас план – в гори ж їхали на сам зорепад Персеїд, і що ви думаєте? Правильно, не побачили ми жоднісінької зірочки, через туман і хмарне небо, а щоб ви зрозуміли ступінь туманності, то в межах метра не було видно абсолютно нічого. Так от, поскручувались калачиками і поснули собі, соплячи, як малі діти. Десь о годині 4 ранку «–Андрію, тут чогось мокро – та шо ти балувана якась, то конденсат певно – нє, ти не розумієш, тут реально мокро *звук хлюпання по воді*» і просто намет вибухає сміхом, бо ми розуміємо, що ми погано поставили розтяжки і нас чючють, м’яко кажучи, затопило. Гордо вирішили поспати до ранку (хоч до 8), а тоді все налагодити. Ах, як смішно, якось непомітно ми все на світі проспали прокинулись аж о 11 ранку, о 11 ! IMG_20160820_162239Дуже мило виявили, що в нас абсолютно ВСІ речі, які були в рюкзаках мокрі, черевики мокрі, чай вже майже зробився сам, сіль розчиняється, і увага, в нас новий котічок, тобто я, історія така: хтось завжди-завжди, навіть за сухої погоди ховав паспорта до поліетиленового пакета на защіпки, а тут хопа ! ти прокидаєшся, а в тебе з паспорта тече вода, мило, одначе. І так чисто для довідки, в ту прекрасну ніч, температура в горах впала до +3 і додалась відсутність мережі. Так от, вирушили ми далі, не поснідавши, мокрі і холодні, але чомусь радісні, як слоненята. Ціль – дойти до хатини – притулку для мандрівників і хоч трохи погрітись і висохнути. Йшли ми зовсім не багато, близько 13-14 години ми були вже там, не уявляєте з якою радістю ми туди зайшли. Всередині доволі ідеально, як для людей, які звикли спати в наметах. І красуня того дня – пічка «буржуйка» ! IMG_20160820_161050Яка ж вона нам тоді була потрібна, ну, і ми не довго думаючи вирішили залишитись на ночівлю і на наступний день повернутись в Осмолоду (так, то перший раз, коли ми вирішили зійти з свого запланованого маршруту). Крім нас там ще вже, правда другу ніч залишилось ночувати троє хлопців з Києва – 2 Вови та Артууууууур (ви шарите про що я) і шишки. Тепер у нас сумарно: 2 айтішники, юрист, медик, бармен і фізик, нічогенький набір, пра? Пообідали ми зупкою з пакета, зробленій у «буржуйці», але вона виявилась божественно смачненькою і головне гарячою. Поблизу є джерело з водою (головне потрібно не думати про те, що вона жовта: ), купа чорничників і відносно легко знайти дрова, за мережею потрібно вилізати далеко на стежинку (і то вона там ледь працює). Загалом провалялись і погрілись, і насміялись ми аж до вечора (годинки так до 6), вирішили зробити солідну вечерю, розпалили великий вогонь на вулиці, оскільки дощ вирішив трохи припинитись, приготували гречечку з консервами, та чаю з лимоном (який різали кришкою від консерви, поки Андрій кудись зник). IMG_20160820_160655Потім ми з Ольцею по вечері героїчно (нас змусили) пішли мити посуд у холоднючій воді, і по відчуттях то просто аааа, дуже багато аааааа. Ввечері в «нашому домі» хлопці почали смажити маршмеллоу, на смак воно вийшло як підошва, але виглядало доволі мило і рожево (ні). Як можна здогадатись, електрика у горах відсутня, тому світла у хатині нема, а прибрати і влягтись потрібно 6 людям. І так, берете ліхтарика і притуляєте до пляшки з водою,такий собі лайфхак, який справді дуже допомагає освітити приміщення.  Словом, позасинали ми вшістьох доволі швидко, правда сну ще передував традиційний ритуал «як не померти від сміху і не вбити сусіда ліктями», коли засинали, на термометрі було +17, та й взагалі, можна було ходити у футболці і ще можна було задихнутись від чадного газу, який виходив із «буржуйки», але ми ледь привідкрили двері з надією наступного ранку хоч прокинутись.IMG_20160820_160713 Прокинулись зранку із вкрай законденсованиим вікнами та з +6 в приміщенні, з чого ми вкрай були шоковані, бо зовсім не змерзли. Поснідали пластівцями прямо не вилізаючи із спальників, почали збирати речі і вирушати в дорогу. Попрощались з хлопцями і пішли далі, по дорозі почало траплятись знову море різноманітних грибів (білі, червоноголовці, моховики, синяки, маслята і маса інших !),загалом ми зібрали 6, уявляєте, аж 6 кг грибів ! також наїлись малинок знову як свинки і спустились вже до самої Осмолоди, звідти до Калуша, а далі у Франик. Наші пригоди у Франику таки продовжились, оскільки у нас ще залишилось декілька годин до потяга. Так от, наші попередні враження про нього були «ну такоє», а тепер, прогулявшись і розгледівши його ще ближче, то нам навіть дуже сподобалось ! А окремо потрібно виділити ціни і сферу харчування. На 70 грн у Франі можна поїсти і попити як свинка, що ми власне і зробили. Юзаючи наші улюблені maps.me ми знайшли Urban Space і там залишились обідати. Атмосфера прекрасна, а ще ми з Ольцею вперше спробували лавандовий мілкшейк (нєа, він не фіолетовий, як ми думали). Ситі і радісні ми, як завше пішли валятись на вокзалі до відправлення,але по дорозі різко змінили думку, бо побачили парк, і власне всілись там. Наговорились, насміялись,тим часом приїхав потяг і забрав нас у напрямі домів – до Львова ! Опівночі десь ми були на львівському вокзалі, прощались і планували наступний тріпчик.
Ей там, мандруйте !

Боржаводень

Спочатку знову була доволі спонтанна ідея, купівля квитків, супермаркет, пакування наплічника, черговий ранок на рідному львівському вокзалі ну і відправлення потяга о 7.10, цьогоразу з напрямом Львів – Воловець.IMG_20160709_152449 Декілька доволі дивних годин в дорозі і ми з В опинились у Воловці – 2 (ну так пишуть квитки, які ми придбали на тому ж автовокзалі), вже за стандартом на вокзалі нас намагаються окупувати сотні таксисів, але ми не здались і взяли квитки на автобус далі – до Подобовця з відправленням о 11.18, ну і я ще з’їла помідоринку (так, це життєво важливо). Проїхались «з вітерцем», на одній нозі, в купі народу з наплічниками, але мені здається, що в цьому і полягає  романтика і одночасно ж треш таких подорожей,  а ще ми з В, як баранці вийшли не в тому місці і не в той час (не ведіться на уловки місцевих, що «оооон там, від підйомників собі тихо дойдете»), ну а в загальному натоптали ми парочку лишніх кілометрів по палючому сонцю. IMG_20160709_152315Вийшли ми як баранці не одні, а з якоюсь парочкою, ну  і відповідно йшли весь час за ними, бо думали, що вони не топографічні кретини і на відміну від нас шарять, на якому повороті потрібно звертати до нашої стартової цілі – водоспаду . Але ні, топографічними кретинами з присутнім gps виявились вони, що дико приємно для нас:) Ну а  тим часом ми з В додумались розпитати місцевих і нам люб’язно пояснили, що тре повертати направо і шукати послідовно 2 мости. Знайшли. IMG_20160709_151455Йшли ми вгору і йшли, нюхали квіточки і повітря, залипали на гори, ну загалом, все як завжди. Видряпались (не така там вже і велика відстань, просто so hot, що і рухатись важко) врешті до того розрекламованого водоспаду, погляділи ми на Шипіт, потішились, поштурхались з людьми, бо їх там буквально тьма. Вхід до самого водоспаду – абсолютно free (але не в час фесту, про нього теж будуть байки:),  а суто під час Шипітfest – 10 грн, вам навіть чек вибивають. Вважаю, що це істинно правильно, бо всі гроші використовують для апґрейду території (там насправді дуууже чисто, що не може не тішити).IMG_20160709_154610 Загалом, круто, що саме в Україні він є, і навіть доволі красивий, але ж люди, маса людей, серед яких і пройти важко, я мовчу про те, щоб помилуватись краєвидом, або пофотографувати, а для закоханих парочок то пекло, мабуть. Ще один плюс, нами була канатна дорога детектед, тому хто хоче – гайда спускатись над самим водоспадом і річкою, але для слабонервних – не бажано: ) Далі піднялись трішки вище і настав момент істини. Та, для мене то тепер обід (подорожую, щоб поїсти в різних місцях, насправді ні) сіли ми обідати в прекрасному місці з виглядом на сам водоспад Шипіт (а має він 14 метрів, 5 каскадів і знаходиться на висоті 722 метри над рівнем моря, тому все дуже серйлозно, щобви собі не думали) лиш зверху, шикарно, я вважаю. Поїли божественної амброзії – паштетику з хлібчиком (я поїла, ну і потім ж сама і пошкодувала, бо гарячеее), В не їсть. IMG_20160709_152753Ну і почався підйомчик на ту вашу Боржаву, тоді це ще був мій перший раз на ній, якщо що. Знайшли якийсь  потічок – як ж не поплюскатись, нам ж не по 18 і 19, зовсім нєєєє. Так от, перша ціль – гора Гимба (1491 м), згубили поворот на неї, але майже швидко зорієнтувались і таки вилізли. Є там також підйомники для «матрацників», і є можливість, щоб вас завезли туди з вітерцем вусаті гуцульські мущини на позашляховику, а ще не менш крута річ, в той день, коли ми були, проводився кубок України з даунхілу (прогугліть), така дико захоплива і головне до біса видовищна штука, і головне – хлопці абсолютно без відчуття страху – моя вам повага ! Ну а спонсор – головна фраза подорожі – «Мартааа, ну вставааай», ну а що, треба ж не тільки буквально бігати горами, але і насолоджуватись там краєвидами, рослинністю, повітрям і все таке: ) IMG_20160709_150950Підйом був гарячим, бо важко зберігати прохолоду в дикому русі про температурі повітря овер +30 градусів ну і як завжди за челендж було взято «не згоріти», ну, як було взято так і з тріском провалено. Що ж, піднявшись на сам хребет ідеться доволі легко і просто, але не вдягайте кеди, не треба, будь ласка, беріть трекерні черевики, бо там таки є ці чортові камінці. Далі ми не полізли на гору Стій (1681 м). Весь хребет покритий чорницями, там ну просто рай для їх любителів. Великі, товсті, круглі, фіолетові, соковиті чорниці і головне багато – то все Боржава ! Наша некст точка – гора Великий Верх (1598м), яку я чомусь постійно називаю “Високим Верхом”, бачили як хмаринка опускається на землю, але то вже лірика. IMG_20160709_151528Доповзли, але вже десь на тому моменті в нас були до біса згорілі, але досі щасливі писки. Після нього – трохи спад висоти і гора Плай (1330м) разом з метеостанцією. Так – с, перші враження і відчуття, коли бачиш ту метеостанцію – це «он де працюють ті люди, які уявлення не мають про прогноз погоди». А сам краєвид, по суті, так конкретно і не мінявся ні разу, а ще дуже лю оті вказівники в горах, які ніколи не показують правильного кілометражу і часу проходження, але вони гарні і там є телефони rescue service, так що за якихось там екстремальних умов в вас є навіть шанс вижити. IMG_20160709_153002З Плаю спустились до Воловця і цей шииик, коли ти відчуваєш цивілізацію (так само, коли і втрачаєш). Про цивілізацію: на самому хребті особисто в мене мережа була відсутня апріорі, ну і у Воловці на вокзалі вона з”явилась зникла, але то особливості операторів і везучість, тому дивіться самі. Напились ми водиці, купленої у”Рукавичці” (ага,там таке є, сам ібули в шоці, ще в чому іронія тієї “Рукавички”, що продавчиня як зазвичай у скпермаркетах сказала “приходьте ще”, ну ми звісно такі “та нє, яке ще, в житті більш нас тут не буде, і вгадайте хто там опинився знову, майже за тиждень? правильно, я) навіть не з горла, а з горнятка, ну але на бордюрі, д  – дисонанс. Вигляд в нас був не дуже, і це ще ну дуууже м’яко кажучи. Варто було лиш бачити загар В – під футболочку і мій червоний писок. Потяг о 19.30 забрав нас, правда, плацкарт (наш вічний транспорт пересування) і ще й в різних вагонах. Я в компанії ВДВ”шника, в В – в компанії маленьких дівчаток. Ну але всі ці укрзалізничні історії хай залишаться при нас : ) IMG_20160709_152900Вночі вже були на рідному львівському вокзалі щасливі і замучені.
Пройдено за 1 день близько 30 км, без треку.

Що ж, б”ємо рекорди !

Перші ознаки літа

Літо для мене – це в першу чергу гора свіжих фруктів, овочів та зелені. Але коли вже немає сил об”їдатись свіжими полуничками, чи іншими ягодами та плодами, приходить час готувати з них різноманітну смакоту. Тому глядіть, як просто і легко можна приготувати смачнезну літню фруктову галету ! IMG_20160523_101331

Що таке взагалі галета? Галета – це різновид випічки без використання дріжджів, зовні схожа на відкритий пиріг з начинками (переважно фруктовими)

І н г р е д і є н т и :
для тіста
– 250 г борошна
– 100 мл льодяної води (охолодіть у морозильній камері)
– 3 ст. л. цукру
– розпушувач для тіста (люблю Dr. Oetker)
– 0.5 ч.л. солі
– 100 г холодного масла  IMG_20160521_104737
для начинки
250 г свіжих полуничок
– 1 банан
– 2-3 ківі
– 2 ст. л. цукру
– 1 ст. л. крохмалу
– 1 яєчко
П р и г о т у в а н н я:
Просіяти борошно (так воно насичується киснем і стає ще повітрянішим), додаємо всі сухі інгредієнти (сіль, цукор та розпушувач), ретельно розмішуємо. Згодом нарізаємо масло кубиками, швидко розтираємо його з борошном, повільно додаючи до цієї суміші холодної водички. Робимо кульку з тіста, загортаємо харчовою плівкою та кладемо в холодильник на годину – півтори. Тим часом розігріваємо духовку до 200 градусів. Очищуємо фрукти від зайвого, нарізаємо полунички, ківі та банани кружечками, вимішуємо начинку з цукром та крохмалем. Дістаємо тісто з холодильника, розкачуємо у вигляді кружечка, на середину рівномірно викладаємо начинку та обережно загинаємо краєчки тіста до середини.IMG_20160521_144159 Збиваємо яєчко до прояву бульбашок і обережно змащуємо крайчики галети ним, для того, щоб у печі вони красиво зарум”янились. Викладаємо галету на пергамент, легко змащений маслом, а пергамаент на деко. Кладемо це все у духовку на 35 – 40 хв (орієнтуйтесь за ступенем зарум”янілості краєчків). Дістаємо та насолоджуємось прекрасним смаком та ароматом.

Хай Вам смакує !

 

у ритмі Карпат#2

Чорногра, або П’ятеро в горах, не враховуючи собаки, або коротко про трьох програмістів, юриста і мене, які галопом побували на трьох двотисячниках за три дні і натупцювали 67 км на своїх двох.

г. Піп – Іван Чорногірський (2028 м) – г. Говерла (2061 м) – г. Петрос (2020 м) – підкорено !IMG_20160426_154041

Почався наш черговий тревел вже традиційно з великої ідеї. Цього разу це було «Март, хочу у високі гори». Ну то що, поїхали !
Львівський вокзал, 3.13 рання, танцюємо балет і  сідаємо у потяг з напрямом до Франика. Все, що можна сказати, то це був гаряяячий плацкарт (саме тут ми вперше побачили настільки олдскульних мущин, які прокидаються о 5 ранку, дістають з-під себе чарчину, наливають туди чистого(!) спирту і п’ють його собі не розбавляючи), ще був компотик, копійки, які валяться з верхніх полиць і теплі розмови, які завжди рятують фейли укрзалізниці.IMG_20160426_153955 Щасливі, але ще сонні о 5.50 ми  вже запхнулись на вокзалі в автобус з напрямом на с.Верховина, подорож була вельми трешова і гоцаюча, бо «- вам нічо не тисне ? *сидить закидана по вуха речима* – нє, хіба совість», але я навіть на півгодинки умудрилась і заснути. Добрались, підібрали Дзвіню, пюреху і бички. Далі напрям на с. Дземброня. Зловили автівку і вздовж по руслу річки Чорний Черемош годинку і ми вже на початку маршруту. Сіли перекусити, набрались енергії, розлінились, традиційно понили на старті і вирушили в дорогу. Далі було чарівне бобове дерево, С++ для чайників, прекрасні стежини прохолоднми лісами, водоспад, купа стоптаних кілометрів,  приємні зустрічні люди, маціпкий водоспадик.IMG_20160426_154230 Зустрів нас собака, вирішив піти з нами, назвали його Еверестом, тепер у нас був власний Еверест:) Ще зустріли веселих чуваків з Франківська, які розказали нам, що протупцювали ту ж відстань, що і ми, але за 2 дні:). Мандрівка першого дня була настільки приємна і легка, що ми навіть не помітили, як їли фініки і одгягались тепліше від вітру біля підніжжя г. Піп – Іван Чорногірський. IMG_20160426_154101Підйом був доволі лайтовий, а за часом ми навіть не розраховували так швидко піднятись ! Краєвиди просто неймовірні, ми були ніби вище неба, здається, що ще один крок і ми б закутались по вуха у хмаринку, ехх. А ще геніальною ідеєю виявилось взяти з собою лимони, ну дуже корисна, поживна і втамовуюча спрагу річ. Поїли бубличків на вершині, обстежили стару обсерваторію Білий Слон (облазили все як дикі), нас обдуло вітерцем ну і ми помандрували далі на зустріч пригодам. Наступна ціль – дойти до заходу сонця до о. Бребенескул, де ми і по суті планували ночівлю. IMG_20160508_115829Дойшли ! Але нас підстеріг холод, вологість і відсутність зв’язку, зігрівались ми всім чим могли, швиденько приготували вечерю без вогню (взяли пальника, бо знали, що там проблеми з дровами, а нести з собою важко + складно встановити намет, бо ну дуже вологий грунт), обстежили територію, виявили, що біля нас розташувалось ще наметів зо 3, що не могло не тішити, попили чайку і живо залізли до намета. *півночі  тулились одне до однго і туцялись в плече* Настав світанок, а з ним настало тепло, якого ми вже так хотіли. IMG_20160426_154448Поснідали як супергерої – вівсяночкою зі згущиком, поплюскались водичкою в озері, видряпались з западини, потішились зв’язку, вирушили далі. Мета дня – Говерла  (і ще купа гір, які ми минали траверсами). Ну і знаєте що? Ми знову прийшли раніше, ніж запланували (а, ще з хребта глянули на о. Несамовите, поїли горшків, зустріли ще хороших людей по дорозі, покривлякались і навалялись).  На мою думку, Говерла – це найдивніша гора зі всіх мені знайомих. IMG_20160426_154602Завжди здавалось, що люди їдуть в гори, для того, щоб насолодитись природою, прокачати скіли витривалості, набратись новими сенсами, надихнутись, набратись вражень, провести час зі своїми. Але нє, є особлива каста туристів, так-так, це саме туристи, а не мандрівники, яким нічого цього не потрібно, ми звемо їх «матрацники». Вони собі спокійно, машиною (бажано позашляховиком, щоб не сильно гоцало) добираються до туристичної бази Заросляка (ну або будь – якої іншої, лиш б покрасивіша)  і звідти км 2 пішечки на Говерлу в гумових капцях, з пузом і мискою шашликів в руках, лиш заради того щоб “сфоткацця”. Загалом фі, тому ми тихенько поїли козинак, похіхікали, ну і вирушили з Говерли до пункту кпп, щоб набрати води (бо геть на горі закінчилась), тааа, і ми знову зустріли чуваків з Франика:) + РОЗДОБУЛИ ПЛЯЩИНУ ГАЗОВАНОЇ ВОДИ. IMG_20160426_154328Далі дорога доволі видалась рівнесенькою і переважно вниз, тому ми за планом рухались ближче до г.Петрос, правда вже трохи втомлені, але ж рухались. І тадам ! нас знову спідкала удача, і ми знайшли ну просто ідеальне місце для наметів. Вода близько (ну ми так думали, навігатор так думав, всі так думали, але як ми шукали ту воду фільм можна було знімати: пішли ми за руслом висохлої ріки, ішли – ішли хв 20, щось нас дьорнуло розділитись, добре, що знайшлись без засобів звя”зку, пролізли через дикі хащі і зарослі хто зна чого, але та, ми добрались до недоджерела, лееедве набрали води, знайшли гриба ! пра ніхто не пам”ятає, що ми з ним зробили:), ну і знайшли вівцю, що розклалась), є лавочки з накриттям, місце для наметів засипане ялиновими гілочками, щоб було м”якенько спатки і безпечне місце для вогню. IMG_20160426_153921Розкинулись, видихнули, перепочили, але момент, коли тре назбирати дров був необоротінм. Ми зібрались з силами, які різко звідкілясь з”явились і почали тягати гілляччя. Розвели вогонь, розклали намет, відпочиваємо, добре, але  раптом пробігається стадо овець і  делень-делень-делень своїми дзвонами. Приготували смачнезну вечерю ! Розляглись біля вогню  і раптово виникає ідейка “а ну зганяємо на Петрос, близько ж” , реально захотілось встати і піти, але ми якось стримались і вирішили запастись силами на наступний день. Гарний вечір був, навіть Екзюпері почитали трошки. IMG_20160508_115842Вляглись спати і тут почалоооось, хтось тут дико базікав півночі “- вируби їх – ціхо, потерпи, ще чючють”, потім туцявся, в результаті все, що я згадала з нічних розмов зрання це те, що “НУ ЧЬО ПАРСОНС ГЕЙ, ЕММА ВОТСОН КИЦЯ, НАШО ПЕНІ СТРИГЛАСЬ, БАРНІ – МОЯ ЛЮБОВ” ну і все з тієї опери і знайшла на собі декілька свіжих синяків (ну але я люблю вас і вічно базікаючими і туцяючими). Поснідали і вирішили, що альо, нам ще на Петроса тре було мчатись. Пішли без води, їжі, та взагалі без нічого. За годинку – півтора ми були на вершині, правда лиш троє, (хє, може і четверо, бо до нас пристав пес Петрос) але були. Вниз просто збігали і нічого це не страшно:) Водииии, ех, як ми хотіли холодненької водички. IMG_20160219_224704Вернулись назад, і шо ви думаєте, ми поїли? Нєєє, ми зібрали речі і вирушили повз Петрос тримаючи курс на наступний пункт – с. Козменьщик. Йшли ми недовго, бо голод то дядько хитрий і він нас переміг, так красиво розкинулись, що аж ну, пообідали, здибали корову, провалялись там такий здоровий кусок часу, подуркували ми як діти малі, черговий раз. Знову зібрались іти з мрією, цього разу “роздобути кавуна”. Зона крутих гір плавно переходила на лісисту місцевість, а згодом у дорогу з асфальтом. Ну от і грські краєвиди для нас закнчились. IMG_20160508_115921Все, дойшли до Козменьщика, далі пункт с. Лазещина. День неділя, ми в чужому селі, гарно ( if you know). КАВУН, ЧУВАКИ, МИ РОЗДОБУЛИ КАВУНА. Але фішка в тому, що його тре з собою нести, фііі, а ми на той час вже перейшли в стан убітих крабіків, і ще дізнались всю суть “гуцульського кілометру”, коли вам місцеві гуцули кажуть, що ще туво пару кільометрів, може 2-3, то значить, що вам пиляти ще годин 2- 3 точно. Ха, а ми змогли ! Дорогою ми вирішили повечеряти в місцевій кафешці, навіть доволі красивій, а головне смачно (і приємний бонус – дешево).IMG_20160426_154634 Борщ, вареники, чайко – це було просто б – о- ж – е – с – т – в – е – н – н – о ! Вирушили на місцевий лазещинський вокзальчик (ну якщо металеві штирі, накриті дахом можна назвати вокзальчиком, то та, ми були на вокзалі), змерзли, як цуценятка, мозок проїв пікаючий семафор, загалом фі. Але всю ситуацію рятує наш магічний карпатський кавун – рятівник, і наявність wifi (аж скрикнула, коли побачила). Наїлись, напились, вмились, пра десь о 12 ночі  і це все кавунцем, але нічо так, нам сподобалось:) Та не все так гладко, місцева “червона дев”яточка” підкотила неочікувано, але все закінчилось добре. IMG_20160119_125913Поїзд за графіком о 1.45 приїхав, ми елегантно запхнулись в купе і майже моментально повирубались, спали аж до самого рання, навіть не жужукали, що для нас не характерно. Прокинулись ми трохи швидше, ніж станція Львів, виявили, що профукали 1 кепку і сорочку, але хай то на щастя. О 8.10 ранечку ми, пакідані, але дико щасливі вже були на рідній землі !
Фініта, ще 1 пригода закінчилась, дрім тім, як завше лю !


ось треки (не всі, бо наш трекер то “любоу”):

Ранки – сніданки

Чому ж сніданок так важливий, і як правильно снідати?

Почну – но я з цифр. Мені подобається в цьому плані юзати факти. Дослідження британських вчених показали, що у тих, хто снідає, обмін речовин відбувається на 3-4% інтенсивніше середнього показника.IMG_20160424_173510 А у тих, хто систематично пропускає сніданок, – на 4-5% повільніше. Навіть підраховано, що за рік, ті хто не снідають, можуть запросто додати у вазі на 4-7 кг. А уявіть собі, якщо відсутність сніданку перетворюється в норму і триває роками.
Тепер невеликий екскурс в медицину
Однією з причин захворювань органів кровообігу є тромби, що утворюються з тромбоцитів, які пофазово регулюють процес згортання крові. При будь-якому порушенні процесу кровообігу тромбоцити злипаються, утворюючи згустки, відповідно в якийсь момент цей згусток може відірватись, піти за потоком крові та заблокувати судину (чи навіть клапан в серці), що призводить до втрати кровопостачання.IMG_20160414_132421 Вченими встановлено, що вранці вміст у крові фактора, що викликає злипання, було значно вище у людей, які не снідають. Вони також з’ясували, що більшість інфарктів і інсультів відбувається також вранці. Суто факти, і з цим нічого не зробиш, я теж колись не снідала, просто випила чайку і побігла по своїх повсякденних справах. А тепер снідати стало мало того що смачно, ще й весело та цікаво, а головне – корисно. Вся суть в тому, щоб почати ! ( по суті, як і в будь – якій справі). Почніть не з 1 числа наступного місяця, а саме завтра зранку. Встаєте і готуєте сніданок.
Що ж такого смачненького з’їсти зранечку?
По – перше, тут смаки у всіх ну дуууже різноманітні. Але для мене каша – це один з найкращих варіантів щоб розпочати свій день. Моя традиційна вранішня королева снідання – вівсянка (але Ви обирайте собі до смаку), я варю її на водичці, а молочко п’ю окремо, там мені найкраще смакує. IMG_20160424_110843Щоб було ще корисніше та смачніше можна додавати фруктиків, ізюмчику, кураги, горішків, згущика (але зі згущиком їм я лише в горах, бо це смак гірських літніх сніданків). Також смачно, поживно і головне для ранків швидко – яєшенька, люблю отаку bulls eye egg (щось на кшталт окатої, але жовток зверху не майже сирий, а запечений), а scrambled egg (отакі гедь в друзки розбиті яєчка) чомусь ніколи зранку не можу їсти, бо сприймаю як другу страву. До яєчка дуже смачно додавати овочів, а щоб стало веселіше саме кольорових овочів ! (морквинки, перець, огірочки). Також сніданки прекрасно починати зі склянки чистої води, це запускає роботу шлунка, і вам буде легше почати прийом їжі, коли зовсім геть нічого не лізе. Ще просто смакота розпочинати свій день з йогуртиків, мюслів, або просто легенького овочевого салатику і книжка. Навіть якщо ви кудись невпинно біжете, приділіть хоч 5 хв зранку книжці, це задасть тону вам на весь робочий день.
Снідайте, коти !

Як боротись з шилом в дупці?

Як б це дивно не звучало, але абсолютно ніяк ! Цим принципом ми керувались, коли вирішили на вихідні у гори збігати.IMG_20160418_145845 Маршрут сплановано було дуже чітко і конкретно: Львів – Сколе – с. Коростів – г. Перекоп(в аборигенів вона зветься Митрівкою) – Сколе – Львів. Але тю, хіба буває все так просто? Правильно, буває, але не у нас. Був день неділя, 17 квітня, ми, геть не поспішаючи (бігли як дикі) вибрались до нашого улюбленого місця – львівського вокзалу.  Спакувались у електричку, було все неочікувано тихо, але передостання станція і гойра ! – мущина з баяном (чи акордеоном, не суть), який дуже характерно задає почерк укрзалізниці. Енівей, це всіх розвеселило : ) , навіть тих, хто до того не дуже сумував. Станція Сколе.IMG_20160418_163732 Ми висунулись на місцевому залізничному вокзалі і кабанчиком помчали шукати як добратись до с. Коростів. Добрались швидко, вчасно і майже пафосно – місцевим бусиком.Самі аж в шоці були від цієї блискавичної пересадки з рейкового транспорту на 4 – колісний по 7 грн. «- Дзвінь, навігатор каже нам туди ! – ну та – тоді розвертаємось і йдемо в інший бік !». Так, ми ніколи не славились адекватністю ходу наших думок і дій. Взяли свій звичний  темп і потупцяли. Прийшла ідея «треба поїсти». Йшли ми через село, тим часом  до нас доєдналось 2 собаки – Блек і Джек. Тепер у нас є свій блекджек ( if you know what I mean ). На якомусь роздоріжжі  хтось , не будемо тикати пальцями хто, сказанув щось типу  “ну нашо нам той навігатор, якщо ононо маркери видніються, йдем за ними!” Ну ми і пішли.  IMG_20160418_164749А потім дорога раптом закінчилася (як виявилося, вони мають таку властивість). Згадали про навігатор. Навігатор сказав: “що самі намутили, тепер самі і розхльобуйте” і далі тільки зловтішно записував наші блукальні петлі, гаки і зигзаги.  Геніальний вихід із ситуації полягав у тому, щоб шустренько згадати, що Митрівка  десь на північному заході, і напряму попертися на неї. Напряму – тобто почати в лоб штурмувати першу – ліпшу гору  (насправді не першу – ліпшу,  а ту, що зліва). Ледве видряпались по – собачому (на всіх кінцівках які є повзли), але швидко, бо перший раз почули як рипають дерева від вітру,  і це насправді 8 з 10 за шкалою стрьомності. IMG_20160418_164252Наступні години 2, ми йшли вгору і вгору, але що дивно, що до вершини ніяк не могли добратись, бо толком ми не знали своєї локації, ну тобто знали, але приблизно настільки: *розмова з ґуґлом*
– hey, please, choose your location
– okay, google, а варіант жопєнь можна вважати our location?
Так от,  дерлися ми тими лісовими хащами, у волоссі повно гілочок, комах, кори, ноги подерли ожинниками, але загалом «мандрівник ніякий не мандрівник, якщо в лісі в горах не губився». Мамо, ми вже мандрівники ! Якимось дивом ми вибрались на гору.IMG_20160418_185041 Але різко зрозуміли, що щось  тут не те. Це wikiloc – заговір ! Ми бачимо гору з хрестом на вершині, а на г. Митрівці (куди ми збирались) хреста немає. І тут нас осінило, ЦЕ ПАРАШКА ! Йшли на Митрівку, прийшли на Парашку, типова ситуація, що ж тут скажеш.  Ми дочапали до підніжжя і вирішили зробити брейк на печеньки. Насміялись самі з себе, набалакались і вирішили взяти курс одразу на вершину (вершину Парашки). І тут на нас налетів вітер. Просто здуваючий, аж рухатись  і дихати до неможливого було важко, але ми знову вижили – безсмертні ж. Посиділи на вершині, скручені в калачики і розплюхані по землі, щоб не здуло, але посиділи. IMG_20160418_164158 Вирішили спускатись. О, як ми спускались ! Це було феєричніше, ніж підйом, бо ми не спускались, а майже летіли, в чому нам допомагав той зловіщий вітрюганисько. Знайшли  прекрасну галявинку, розсілися і взялися за серйозне діло – їсти. Поміж це все нам вручили корони принцесок, я походила вперше в житті босяка по снігу ( відчуття вау ), з’їли торт з вершками  (та – та, ми не можемо, щоб щось таке дивне для гір з собою не взяти), добре відпочили і знову  дорога чекає. Спускались довго, за цей час встигли проговорити про все на світі, пожалітись одне одному, постібатись, поїсти білої шоколадки ще з лютого, набрати смачнючої води ( я її ще вдома допивала, ммм), зустріти концептуального мущину, який подорожує лише босяка, повалялись і надивились на небо. До електрички ми ідеально встигли, але перед тим, як завжди запаслись сочком, цього разу гранатовим.
Ось наш трек : OUCAUsWmCxQ
А, і компас цього разу нам реально допоміг. Беріть компаси !
+  Парашка належить до масиву Сколівських Бескид, тому качайте треки цього регіону і слідкуйте за маркерами. Найкраще – одразу визначатися, за ким ви будете слідкувати – за навігатором чи маркерами. Коротше, make your choice.І не забувайте, що курточка – вітрівка в горах просто маст хев. Без неї туди можете навіть і не потикатися.
А тим часом було пройдено 27 км за 1 день
Дрім тім, лю !

Наступні пригоди нас вже чекають

 

Ще більше сиру !

Обожнюєте сир? Жити не можете без всіляких смачнючих крем – супчиків? Часами граєтесь у вегетаріанців? Не любите страви, у яких багато інгредієнтів? Тоді нехай цей крихітний tutorial як приготувати сирну крем – зупку стане вам у пригоді !

Інгредієнти:
– свіжа картопелька (4-5 шт.)
– морквинки (2 шт.)
– біла цибуля (1 шт.)
– плавлені сирки (2 шт.)
– зелень
– сіль
– перець
– лавровий лист

Приготування:
Очищуєте від шкірочки все, що очищується (обережно, не поріжте пальчики !). Берете добрий баняк, ллєте туди води, солите, перчите, кидаєте лаврового листка (все за смаком) і чекаєте поки це все діло закипить. А тим часом картоплини ріжете кубиками середніх розмірів, цибулинку на дрібнесенькі кубички (які тільки зможете крихітні, на такі і ріжте), морквини трете на тоненькій тертці (та, що для корейської моркви). Етап нарізання/очищення пройдено ! Далі Вам потрібно розігріти сковорідку з рослинною олією (яка вам більш до вподоби), кинути туди цибулинки і просмажити до появи золотистого кольору. Якщо колір з’явився – кидаєте туди ж морквин, накриваєте кришкою, час від часу помішуєте. Поки на сковорідці морквинки з цибулькою смажаться – тушаться, до каструлі з кип’ячою водою кидайте картоплю ! Готовність моркви можна легко розпізнати за її м’якістю. М’якенька? Кидайте вміст сковорідки до картоплі, помішайте, накрийте кришкою і чекайте моменту, коли картопля дійде до готовності (тицьніть в неї зубочисткою). Коли ви впевнені, що картопля готова – кидайте плавлені сирки і інтенсивно розмішуйте до повного розчинення. Після – прокип’ятіть це все діло дві хвилинки, киньте зелені (яку ви любите за смаком). Цю всю суміш завантажте в блендер, подрібніть, і вуаля, зупка сирна готова !

IMG_20151115_135928
ось яка смакота виходить у мене

Смачного !

P.S. Я ще ну дуже люблю оцю спецію “хмелі – сунелі” (тільки не переборщіть), і готова зупка прекрасно смакує із білими грінками